ІССА
(1763 – 1827)
ІССА (Кобаясі Ісса; автонім: Ятаро – 1763, с. Касівабара, пров. Сінано – 1827) – японський поет.
Ісса народився 1763 р. у гірській провінції Сінано в родині заможного селянина Кобаясі Ягохея. Його мати померла в молодому віці, а мачуха зробила все можливе, щоби майбутній поет уже в чотирнадцять років назавжди залишив сім’ю та поїхав шукати долі в Едо (Токіо). Перебравши там безліч професій, Ісса знайшов своє покликання в поезії.
Подорожуючи по країні, він заробляв на прожиток складанням хайку та викладанням поезії. Коли
Після численних судових розглядів і суперечок з мачухою та її дітьми поет отримав нарешті свою частку батьківського спадку і зміг уперше одружитися, коли йому було вже 50 років. Молода дружина народила йому чотирьох синів і доньку, але всі вони
Окрім ліричного щоденника “Останні дні батька” (1801), творчий спадок Ісса складають літературні есе, дорожні нотатки, книга прози та віршів “Моя весна”(“Ора-гахару”, 1819), а також майже двадцять тисяч хайку.
Поезія Ісса приваблює читачів своєю простотою, відвертістю і навіть якоюсь дитячою щирістю, за якими криються глибокі філософські погляди поета на життя, людську долю, місце та покликання людей у світі:
Гусей осінніх настрій у душі.
Що ж, прощавайте!
Прощавайте, друзі!
(Тут і далі пер. І. Бондаренка)
Героями його віршів були не лише люди, а й різноманітні тварини, птахи, комахи:
Мою хатинку,
Равлику, пильнуй
Укупі з соловейком голосистим.
І цим його поезія певною мірою зближується з жанром байки, але без жодного моралізування, притаманного цьому жанрові. Можливо, саме тому Ісса, як ніхто інший із японських поетів, зміг так поетично, так образно та переконливо віддзеркалити у своїй поезії один із головних філософських постулатів дзен-буддизму – безумовну й органічну єдність усього живого та сущого на землі.
Українською мовою хайку Ісса переклав І. Бондаренко.
За І. Бондаренком