Інтимна лірика В. Стуса ВАСИЛЬ СТУС
ВАСИЛЬ СТУС
Інтимна лірика В. Стуса
Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так
– те саме, що сказати: “Пушкін написав вірші про пам’ятник Петру І”.
Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім’ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні страждання жінок виплеснувся у вірші на мотиви української народної пісні “їхали козаки”, в якій є такі рядки:
…прив’язали Галю до
Розійшлись по лісу, назбирали хмизу,
Підпалили сосну від гори до низу…
Полум’я, в якому горіла ніжна, довірлива дівчина, охопило серце поета. Свою провину перед жінкою він відчував особисто – і як провину усього людства перед коханою, матір’ю, нареченою:
Прости мене, що ти, така свята,
На тім вогні, як свічечка, згоріла.
О як та біла білота боліла,
О як боліла біла білота!
Василь Стус уявляє кохання як такі відносини, коли люди стають – одна душа, одне тіло, одна доля. Тільки взаємна щирість і жертовність роблять любов справжньою:
Віддай мені своєї смерті
Візьми од мене часточку життя,
І вдвох уникнем самоти, як пастки…
У неволі, у розпуці він береже спогади про щастя, яке тільки в снах повертається до нього:
Наснилося з розлуки, наверзлося,
З морозу склякло, з туги – аж лящить.
Над Прип’яттю світання зайнялося –
І син біжить, як горлом кров біжить.
Клята жіноча професія – чекати чоловіка з моря, із шахти, із тюрми… Василь Стус з далечини очима душі бачить, як
У порожній кімнаті
Біла, немов стіна,
Притомившись чекати,
Спить самотня жона.
Оте простонародне “жона” надає дуже особистого смислу поезії, мов щось суттєве намагається передати рідній людині поет – свій біль, тугу, співчуття.
Згодом тяжчають спогади й думки. Муки близьких людей додають ще більшого болю в засланні, і стають перед поетом постаті жінок, розлучених з ним:
Жінку лишив на наругу,
Маму лишив на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
Б’ється об мури тюрми…
Безрадісна повість підходить до фіналу. Уже й поет готовий до смерті, з нею тепер буде шлюб. А сниться дім, сниться, як
Спить кохана. Мати спить.
І навзнак,
По вечірній зморі впавши,
Син міцно спить.
Останнє прохання – “відпусти мене, ясновельможний: бачу Україну в тьмяних снах” – крає серце.