Інтимна лірика Симоненка

Інтимна лірика В. Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність його віршів про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування.

Поета цікавлять суперечності і складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи емоцій, які супроводжують кохання. “Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав…” – це твердження В. Симоненка є ніби прологом до створеного ним романтично-піднесеного у своїй чистоті і звабі

образу коханої.

Лише кількома штрихами він малює портрет тієї, що захопила серце юнака: “… біле волосся, сірі очі і каре пальто”, “під віями, як абажурами, блищить очей овал”, “губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі”, “милі, теплі руки”.

Підкреслювана поетом “прозорість” і чистота коханої лежить в основі обожнювання дівчини, жінки; матері. Показовою щодо цього є поезія “Мені здавалась пошлою й бридкою…”.

Юнаки розповідають про свої любовні втіхи й насолоди, смакують еротичні плітки з напускною бравадою, голосно й цинічно. У ліричного героя вони викликають осуд,

огиду – фізичну й моральну, так прозаїчно і точно виражену словами:

В кімнаті тухли прілі сигарети І різав носа неприємний дух.

Брутальність і кохання – речі несумісні. Найінтимніші людські почуття повинні вражати первозданною чистотою, цнотливістю, соромливістю:

А мені ввижались білі ниви, Знайомі образи витали наді мною, І ти мені на плечі клала руки І обпікала дотиком гарячим, І я мовчав. Я не хотів про тебе Розповісти завзятим брехунам, Які б моє кохання осміяли.

У цьому контексті епітет “білий” символізує чистоту кохання, протиставляється бруду і цинізму і у вчинках, і в помислах, і в розмовах, коли йдеться про найніжніші почуття.

Полюбити – зрадити, гнів – любо, в будні – свята, радість – жаль, фантастична зустріч – трагічна втрата – такі нюанси, злети й падіння найпрекраснішого з людських почуттів у творчості В. Симоненка. Тільки в його інтимній ліриці знаходимо рядки, які вражаюче точно відтворюють сум’яття душі, розтривоженої коханням, його неминучість, його велику силу, інколи свідомо чи несвідомо приховану. Це твердження від протилежного:

Я тобі галантно не вклонюся, Компліменте зроду не зліплю, Тільки в очі ніжні задивлюся, В них свою тривогу утоплю.

У них – велика сила кохання. Поет намагається розгадати космос жіночої душі, секрет взаємного притягання двох сердець. Так від вимріяного, романтичного образу коханої (“я від тебе жадав незвичайного й дивного, щоб з’явилося маревом, видивом, сном…”) він приходить до земного образу чорнявої математички, а їхнє поєднання бачимо в обожнюванні жінки-матері, жінки-продовжувачки роду людського, а, значить, і всього сущого на землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Інтимна лірика Симоненка

Categories: Твори з української літератури

Links