“Ідея гармонії людини та природи у драмі – феєрії “Лісова пісня” Лесі Українки”
До написання “Лісової пісні” Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. Образи народних легенд, казок, повір’їв увійшли в її духовний світ ще з дитячих років. “Лісова пісня” виросла на грунті української народної творчості. Казкові образи – плід народної фантазії – письменниця не просто перенесла у свій твір, а очистила їх від усього другорядного, несуттєвого. Важливу композиційну роль у творі відіграє природа. Вона не тільки вказує на час і місце дії, а й допомагає в розкритті переживань героїв, їхніх взаємовідносин.
Весна – зустріч Мавки й Лукаша, зародження кохання. Весна – то пробудження сердець, народження надій, буяння цвіту почуттів, то гімн всесильної любові. Не тільки людина – вся природа живе за прекрасними i незбагненними законами кохання: “Он бачиш, там питає дика рожа: “Чи я хороша?” А ясень їй киває в верховiттi: “Найкраща в свiтi!”
Пізнє літо – згасання кохання в серці Лукаша. Цьому сприяють нові персонажі? мати Лукаша, вдова Калина та міфічний образ Марища (“Того, що в скалі сидить”).Сама природа ніби попереджає дівчину, що дуже скоро настане “пізнє літо”, зів’януть квіти, зникне краса. Пошарпано польову Русалку, вирвано квіти з пшениці, почорнів червоний жар маку. Так може зів’янути і почуття. Але Мавка не вірить у це. Вона покинула ліс, пішла жити до людей. Пізнє лiто вносить свої змiни в лiсовi пейзажi i в людське життя. Покошено i складено в стiжки буйнi трави, перша сивина впала на скронi дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод. Над коханням взяв верх розрахунок, людська підлість і улесливість. Лукаш йде до Килини, а Мавка залишається дитиною природи і разом з тим не перестає кохати. Природа разом з героями проходить їхніми нелегкими, плутаними стежками, вiдтiняє їхнiй душевний стан. Вона не просто спiвiснує з людиною, а спiвпереживає з нею. Тяжко на серцi у Мавки: воно вiщує зраду, розлуку. У цей час “починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галявину, хату й гай”.Все для Мавки стає чужим, нерідним, але вона не кається за те, що кохала, хоча Русалка доводить їй, що:
“Кохання – як вода, – плавке та бистре, Рве, грає пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить, а стріне холод – Стає мов камінь.
Від таких слів Мавка похилилась. І її душевний стан, всі її теперішні переживання передаються пейзажам: “Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій”. Можливо ті хмари – то Мавчині думки похмурі, які наповнені спогадами про минуле, повне любові літо; душа болить, плаче і хоче зрозуміти, чому в людей не так, як вона думала – навік; тії ключі, можливо, на своїх крилах несуть її кохання, а потім лише весною його повернуть.
Осінь – Мавка віддається Тому, що в скалі сидить. Лукаш стає вовкулакою. У третій дії лірична напруга сягає найвищої точки і йде до розв’язки. Всупна ремарка, що поєднує й опис осінньої, хмарної, вітряної, тривожної ночі, й портрет фізично знеможеної боротьбою, але нескореної духовно Мавки, й повідомлення про смерть дядька Лева, і натяк про крах господарства Лукашевої родини, наче віщує нещастя героям драми. Особлива увага тут зосереджена на трагічності Мавки, що в чорному вбранні й великій тузі притулилася до хати Лукаша. “Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття”. Непривабливим барвам відповідають такі ж звуки. Замість співів солов’їних тепер “стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо гавкають пси”. Прийшла зима. Заснула природа – закінчилося людське життя, неначе завмерло чи замерзло і тепер чекає перших весняних промінців, які б змогли відігріти душу і знову вдихнути в неї наснагу до життя.
Твір завершується Весною. “Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя…” Останній монолог Мавки доводить, що природа не знає смерті. Мине зима, і знову настане весна, розквітне ліс, зашумить листям і буде розповідати уважним слухачам про лісову царівну Мавку і про її велике кохання. Природа в “Лісовій пісні” персоніфікована в якнайкращому значенні цього слова. Сили природи виступають в образах Водяника, Лісовика, Мавки і Русалки. Як особливого роду діючих осіб, а не простий “фон” можна розглядати те, що фактично людиною усвідомлюється і сприймається як нежива природа – ліс і кожне дерево окремо( смутна, бліда, похила та журлива берізка, тремтлива осика, задирлива дика рожа, глід і терен, гордовитий ясен, клен та явір) озеро, струмок і болото, туман і місячне світло тощо. У творенні симфонії життя беруть найактивнішу безпосередню участь і могутні природні стихії – вода й вогонь. Леся Українка у змалюванні природи в драмі була новатором. Вона немов писала сценарій для майбутнього кінофільму, передбачаючи синтез різних мистецтв. За допомогою безлічі нюансів, штрихів і несподіваних асоціацій письменниця відтворює складне поліфонічне звучання “пісні лісу”. Природа вічно жива, безсмертна, вічно мінлива, у ній все переходить з одних форм в інші, але ніколи ніщо в ній не гине – кінець одного життя стає початком іншого. Леся Українка зуміла довести нам, що ми лише часточка природи і цілком залежимо від неї. Прекрасна поетеса буде жити серед людей, дякуючи своєму прекрасному, ніжному, доброму слову. Вона згоріла, пишучи свої твори, але дала нам частину свого бачення, сприйняття. Багатий духовний світ жінки разом з талантом зумів створити прекрасні образи “Лісової пісні”, а оформило їх, показало їх нам слово.
Виконала – Зленко Олена Олександрівна
(1 votes, average: 5.00 out of 5)