Ідея гармонії людини й природи (за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”)
“Великі народні поети, – писав Максим Рильський, – промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури”.
Такою була Леся Українка, чиє поетичне слово хвилює нас і сьогодні. Талант письменниці багатогранний. Вона увійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.
У своїй творчості Леся Українка висвітлювала
Поетеса навіки полюбила народні легенди, пісні, які записувала її мати. Леся збирала твори народної поезії, пам’ятала слова і мелодії багатьох українських пісень. З глибоких і яскравих вражень про рідний край, з джерел поліських повір’їв, легенд, звичаїв, пісень і народилася драма Лесі Українки “Лісова пісня”.
У цей твір поетеса вклала “цвіт душі” і вилила зі свого серця “те, що не вмирає”.
“Лісова пісня” вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває
У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьби проти буденщини і тупості, сірості і банальності.
Зародження і розквіт кохання сільського хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки, їхня розлука, що призвела до трагічного кінця, – головне в сюжеті драми.
Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. В ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона пробудилась в лісі, одягнена в ясно-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Вона виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Мавкою всі захоплюються. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує. Лісова дівчина хоче великого кохання. Душа і мрії Мавки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша – найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Музичний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особливої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою. На мій погляд, бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Доля – це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Знехтувана Лукаше, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу з сухим листом та плакучим гіллям. Навіть заклята у вербі, дівчина продовжує жити в звуках сопілки, шелесті листу. І знову оживе Мавка в піснях, у грі сопілки Лукаша. Мавка вічно житиме в мелодії кохання.
Поетеса любила Волинь. А Мавка – породження волинського лісу, його жива душа. І поетична драма сприймається як гімн гармонії людини й природи. Я думаю, недаремно в останній ремарці змальовано картину весни і реалістичну картину замерзання Лукаша. Звернувшись до вічного, невичерпного джерела – фольклору рідного краю – Леся Українка сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію “Лісова пісня”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)