Ідея без душі (по роману М. Горького “Мати”)
Процес корінного ламання суспільного світогляду, що розгорнувся у російському суспільстві, відома боротьба між новими матеріалістичними і ідеалістичними філософськими плинами, що виникли на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть, – все це не могло не знайти відбиття у літературних творах тієї епохи. Творчість Горького не є тут виключенням. Вона виявила собою відгук на події часу, коли змінювалося саме поняття героїчного, коли протест проти існуючого ладу став справою кожної розсудливої людини. Інше питання, у яких формах цей
Роман “Мати” М. Горького – добуток, створений на рубежі двох століть, у нелегкий і бурхливий час, що стрімко ніс все старе і те, що давало життя новим ідеям, новим суспільним плинам, які опановували розуми і серця. Роман “Мати” виявляє зовсім чітку позицію автора стосовно суспільних перетворень. Добуток перейнятий пафосом боротьби за перебудову життя, що тривалий час давав привід для досить однобічної оцінки
Однобічний підхід до даного добутку, нав’язаний комуністичною ідеологією, безсумнівно, не може задовольнити людину, що вважає себе щирим знавцем і цінителем літератури. Імовірно, більш доцільно буде розглядати цей добуток, досліджуючи духовний світ героїв. Кращі почуття, що виникають у серцях, кличуть людей на службу високій і світлій ідеї. Але найчастіше ця ідея заслоняє собою все інше і поневолює людину. Тоді вона глушить у душі ті самі почуття, які спонукали людину служити їй. Трагічний цей парадокс. І виразніше усього проявляється він в образі Павла Власова, що розглядався донедавна як беззастережно позитивний. Але саме в ньому проявляється сильніше всього “одержимість ідеєю”, саме тут це явище здобуває найбільш руйнівні форми. Прагнення до високої мети, переростаючи у фанатизм, придушує у душі його такі вічні людські почуття, як любов сина, любов до будинку, до жінки.
Приміром, як жорстоко говорить він матері, що приречений вмерти за свою ідею, і не хоче слухати її перед демонстрацією. Образ Павла – це образ людини, що робить, хоча і не по злому наміру, нещасними всіх тих, кому він дорогий. Особливо це видно з історії його Кохання. У житті перед ним постійно виникає вибір між ідеєю і живою душею. І він вибирає ідею… От тому образ Павла Власова трагічний. У душі цієї людини відбувся розлад між найглибшими, кореневими, життєвими основами та ідеєю, метою, поставленої їм самим. Героєм, що несе в собі духовний початок, у кому сильні кращі людські почуття, є, безсумнівно, Нилівна. Могутня сила її материнської любові втримує Павла від повного занурення у фанатичне божевілля. У образі матері найбільше органічно з’єдналися віра у високу мету з найбагатшим духовним світом. Тут, безумовно, необхідно відзначити глибокий і міцний зв’язок Нилівни з народом, що завжди у російській літературі оцінювалося як багатство душі людини, її близькість до джерел, корінням національної культури. Ідея окриляє Нилівну, дає їй піднятися, знайти віру в себе, але не переростає у її свідомості в мету, що вимагає фанатичного служіння. Цього не відбувається, імовірно, тому, що зв’язок Нилівни з народними коріннями дуже міцний.
Очевидно, саме цей зв’язок визначає внутрішню стійкість людини. Андрій Находка, соратник Павла, набагато глибше його в духовному плані. Цей образ також близький до народу, про це говорить його відношення до Нилівни: ніжність, турбота, пещення. У Павла цього немає. Автор показує, як небезпечно для людини віддалятися від народних Корінь, коли втрачаються усі щирі духовні цінності. Важливо помітити, що назва роману обрана письменником не випадково. Адже саме в матері (вічний образ) втілене усе щире, людяне, любляче. Ідея без душі, без людяності перетворюється на зло.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)