Ідеальне суспільство у романі Франсуа Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель” Ідеал щасливого суспільства, яким його уявляв собі Франсуа Рабле, збігається в часі з найвищим розквітом мистецтва доби Відродження, а разом із ним – з гуманістичними прагненнями та пориваннями. Із біографії Рабле ми знаємо, що багато років він прожив у Італії, де на той час уже сформувалась культура, у центрі якої була людина – жива і водночас надзвичайна, богоподібна. Як нам здається, такі люди не могли жити звичайним життям, у них повинно було бути все інакшим
– високим, ідеальним, щасливим. Таке мудро влаштоване суспільство і показує Рабле у своєму романі – це телемський монастир, збудований за наказом Гаргантюа для ченця, брата Жана. Це один із позитивних героїв роману, зовсім не схожий на тих ченців, яких ми звикли бачити у кінофільмах чи на сторінках книжок. Жан – це молода, життєрадісна, чистосердечна, спритна та смілива людина. Та і сам телемський монастир побудовано в нагороду за його військові подвиги. Сама назва “Телема” грецькою мовою означає “вільне бажання”. Тому тут зовсім немає аскетичного життя, притаманного таким закладам. Приймають
сюди не убогих і калік, а здорових, красивих, сильних молодих людей, як чоловіків, так і жінок. Незважаючи на те, що спосіб життя тут не підпорядковується суворим правилам, усі мешканці монастиря живуть у повній згоді та гармонії, відчувають один до одного повну повагу та взаєморозуміння. Це виявляється навіть у такому факті як бажання робити всім товариством те, що хочеться кому-небудь одному. Вражає нас також зображення помешкання ченців, краса його будівлі, розумної розкоші побуту, прекрасної бібліотеки з книгами, виданими на шести мовах. Все це підкреслює повноту буття, всебічне задоволення духовних потреб людини. Рабле у зображенні телемського монастиря створив образ універсального суспільства, що створює само себе. Це була спроба не тільки показати епоху Відродження у час її найвищого злету, а й передати майбутнім поколінням ідеальну мрію, що колись повинна здійснитися.
