Ідеал сильної української жінки в творчості українських письменників (за романом “Поклади золота”)
Гармонійне, лагідне мислення українця-хлібороба тяжіє до ідеалу жінки як Землі-годувальниці й берегині. Тому й образ України більшість із нас співвідносить із жінкою. Національне відродження 20-х років висунуло цілий ряд тлумачень образу сильної, взірцевої жінки – матері, соратниці, громадянки молодої країни.
Ми розглянемо соціально-детективний роман Володимира Винниченка “Поклади золота”. Твір описує життя української інтелігенції в Парижі 20-х років. Париж, еміграція протистоять Україні, краю любові, своїм лицемірством і раціоналізмом.
Дочка юдейського рабина, вона була захоплена російською “офіцернею” під час погрому і кілька днів знаходилася в казармі на правах еротичної ляльки. Чудом врятувавшись, вона “полетіла” у ЧК, щоб помститися – на її рахунку більше 200 розстріляних офіцерів. Леся – дружина військового, стала вдовою через рік після заміжжя.
Живе з Миколою Терниченком (Миком), російським офіцером, а потім українським старшиною,
“Рафінована аристократка”, вона закохує в себе весь пансіон, у якому сходяться дороги персонажів. “Чекіст” поводиться підозріло: розриваючись між цими жінками, він не поспішає розкривати таємницю, хоча й страждає від докорів совісті, які ворогуючі сторони витлумачують кожна зі своїх позицій. Але отут топкий задум дає збій: обидві шпигунки закохуються в “Гунявого”. Аморалізм Соні залишає її глухою до каяття “Гунявого”, хоча вона і клопочеться перед керівником операції про помилування колишнього чекіста.
Леся ж відмовляється “копати” під кохану людину, приймаючи її в усій цілісності натури. Забувши про золото, Леся намагається допомогти “чекістові” знайти віру в доцільність існування. Щира турбота спрацьовує краще шпигунських ноу-хау. Перед Просто Жінкою “Гунявий” признається, що він усього лише актор української драми.
При черговій спробі арешту за антибільшовицькі номери чекісти згвалтували його дружину, він задушив одного з них і, емігрувавши, врятувався. Тепер він готується до нелегальної подорожі на Україну за дітьми. Ця поїздка “Гунявого” і Лесі, перетворених любов’ю й каяттям, відкриває віху нового життя на новій Україні.
У “Тигроловах” Івана Багряного авторський ідеал жінки втілюють мати й дочка з родини тайгових мисливців, вихідців з України. Мати відрізняється від своїх українських товарок “простою” мужністю, неусвідомлюваною гідністю, дочку Наталку характеризують гордість і волелюбність, воля й емоційність, оптимізм і суворість. Ні в чому не поступаючись чоловікам, вона червоніє, коли брат пропонує пійманого соболя пустити їй на комір. “Дитя ще незайманого спокою”, перед яким пасує серцеїд, а тепер утеклий в’язень Григорій, вона, проте, готова переступити батьківське слово заради любові до чоловіка.
Джерело рис справжньої жінки Багряний бачить у близькості до природи. Називаючи Наталку “мавка”, він прозоро відсилає читача до “Лісової пісні” Лесі Українки. Мавка, головна героїня цієї поеми, також протиставляється Лукашеві тим, що вона – дитя природи й не терпить світського матеріалізму.
Але якщо Мавка Лесі Українки не бажає боротися за улюбленого та помирає, то Наталка Багряного здатна відвоювати місце під сонцем і залишає звичне оточення, щоб іти з Григорієм “На тую… на твою Україну!” Зразковість цього персонажа очевидна: виводячи походження Наталки з Полтави, Багряний створює образ “нової Наталки-Полтавки”, нової жінки для Нової України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)