ГВЄЗДОСЛАВ, Павол Орсаг
(1849 – 1921)
ГВЄЗДОСЛАВ, Павол Орсаг (Hviezdoslav, Pavol Orszagh; автонім: Орсаг, Павол – 02.02.1849, м. Вишній Кубін – 8.11.1921, м. Дольний Кубін) – словацький поет.
Павол Орсаг, котрий обрав собі літературний псевдонім Гвєздослав, народився 2 лютого 1849 року в містечку Вишній Кубін (північно-західна Словаччина), у збіднілій дворянській родині. Початкову освіту Гвєздослав здобув у школах поблизу Вишнього Кубіна. Потім навчався в гімназіях містечок Мішкольці і Кежмарок. 12 листопада 1868 р. вийшла друком перша поетична збірка Гвєздослава “Поетичні первістки
У Наместові у 80-90-х pp. Гвєздослав написав переважну більшість своїх найзначніших творів. Це насамперед ряд циклів ліричних віршів, переважно громадянської спрямованості, найбільш важливими з-поміж яких є “Сонети” (1882- 1886), “Літня порість” (“Letorosty”, в 3-х частинах, 1885-1895), “Весняні прогулянки”(1898), “Літні мандрівки” (1898), “Псалми та гімни” (1885-1895). Другу важливу групу творів “наместівського” періоду складають епічні твори, зокрема поеми “Бутора і Чутора” (“Butora a Cutora”, 1888), “Нічлігування” (“Vetera”, 1883), “У жнива” (1890) та ін. У 80-90-х pp. Гвєздослав написав також кілька поем на біблійні сюжета: “Агар” (1883), “Рахіль”(1891), “Каш”(1893) та ін. З епічних творів Гвєздослава “наместівського” періоду особливо виділяються три значні за обсягом поеми – “Дружина лісника” (“Hajnikova zena”,1883-1886), “Єжо Влколінський” (“Ezo Vlkolinsky”, 1890), “Габор Влколінський”(“Gabox Vlkolinsky”, 1897-1899).
У поемі “Дружина лісника” Гвєздослав звернувся до гостросоціальної теми взаємостосунків народу з чужоземною аристократичною верхівкою. В основі поеми – трагедія, що спіткала сім’ю лісника Міхала Чайки. Його дружину Ганку намагається звабити син власника лісів Артуш Віллані. Захищаючи свою честь, Ганка вбиває аристократа. Міхал бере всю провину на себе і потрапляє під суд. Від смертного вироку його врятовує публічним визнанням своєї провини Ганка. Виправдані судом, у фіналі поеми вони обидвоє повертаються у своє лісництво. Крім усього іншого, поема спростовувала поширену серед певної частки словацької інтелігенції, що представляла ідеологію т. зв. “народовців”, теорію про те, що в усіх бідах словацького народу винен він сам.
Достатньо актуальною для суспільного життя тогочасної Словаччини була також проблема відносин селян із залишками земанства, тобто дрібної зубожілої шляхти, котра вже мало чим відрізнялася від селян, але через станову зарозумілість і зверхність часто конфліктувала з ними. Ці конфлікти і стали сюжетною канвою двох н-ступних поем, які критика означує “енциклопедією словацького селянського життя”, – “Єжо Влколінський” і “Габор Влколінський”. Конфлікт першої з цих поем побудований на тому, що син спадкових земан Єжо після смерті батька, всупереч волі матері, одружується із селянською дівчиною Жофкою. Стара земанка відрікається від сина, а в сварку між ними поступово втягується все село. І тільки через багато років після цього маленький син Єжо і Жофки примирює з ними свою бабку. У другій поемі описане життя села Влколін у той самий період, що й у першій поемі, але на передньому плані висунуті інші герої. Двоюрідний брат Єжо – Габор Влколінський після кількох пережитих ним любовних драм поступово починає опускатися і морально деградувати. Його господарство майже повністю занепадає, а сам він хоче вдатися до самогубства. Його врятовує Єжо, який радить йому одружитися з селянкою.
У лютому 1899 року словацька і чеська громадськість урочисто відзначила 50-літній ювілей Гвєздослава. У тому ж році Гвєздослав перебрався з Наместова у Дольний Кубін, де остаточно відмовився від адвокатської практики, повністю віддавшись літературі. У Дольному Кубіні Гвєздослав створив цикли ліричних віршів “Смуток” (“Stesky”, 1902- 1915), “Відгомони” (“Dozvuky”, 1909-1911), а також цілий ряд баладних творів на сюжети із сільського життя та національної історії.
У 1914 році, вже після початку Першої світової війни, Гвєздослав написав свій останній поетичний цикл – “Криваві сонети” (“Krvave sonety”), в якому різко осудив війну. У своїх останніх віршах поет радісно привітав розпад Австро-Угорщини й утворення Чехословаччини.
Помер Гвєздослав 8 листопада 1921 року в Дольному Кубіні.
Українською мовою окремі твори Гвєздослава переклали М. Бажан, М. Рильський, А. Малишко, Д. Павличко, Борис Тен, Р. Лубківський, А. Патрус-Карпатський. У 1974 р. Спілка словацьких письменників встановила премію ім. Гвєздослава за переклади і популяризацію словацької літератури за кордоном. Поміж її лауреатів – Д. Павличко і Г. Сиваченко.
В. Назарець
(2 votes, average: 2.50 out of 5)