Антоній – характеристика літературного героя

Антоній фігурував серед персонажів першої “римської” трагедії Шекспіра “Юлій Цезар”, але спритний демагог, майстерно грав на пристрастях натовпу, не має майже нічого спільного з безтурботним і великодушним полководцем другий п’єси, хоча в обох випадках джерелом послужили “Порівняльні життєписи” Плутарха. Деякі деталі свідомо змінені: так, у Плутарха “гульвіси і п’яницю” А. залишає бог Вакх-Діоніс, а в трагедії покровителем А. виступає могутній Геркулес, з яким його неодноразово порівнюють. Овіяна легендами історія

любові А. і Клеопатри трактується Шекспіром як трагедія доблесті: безрозсудний героїзм свідомо приречений. “Безмірна” пристрасть А. вступає в протиріччя з його жадобою влади і очікуваннями найближчих соратників, передчуття фатальних фінал сутички з Октавієм Цезарем.

Спочатку А. ще здатний відмовитися від Клеопатри: заради союзу з Цезарем він навіть одружується з його сестрою. Але любов виявляється сильніше – протистояти чарам “нільської змійки” А. не може і у вирішальному морській битві ганебно кидає свої війська, кинувшись за кораблем зрадила його Клеопатри. Майбутнє належить безпристрасному

носію державної ідеї – Цезарю, який вміє підкоряти почуття розрахунку і холоднокровно вичікує промаху суперника. Коли потерпілий повну поразку А. пропонує вирішити справу особистим поєдинком, йому відповідають презирливим відмовою. Дізнавшись про уявний самогубство Клеопатри, він кидається на свій меч і в смерті знаходить заспокоєння, бо сам звів рахунки з життям, не принизивши себе благанням про пощаду.

АНТОНІЙ (фр. Antoine) – герой сатиричної легенди Моріса Метерлінка “Диво святого Антонія” (1903). У ремарці до першої дії п’єси зовнішність героя описана таким чином: “На порозі показується старий, худорлявий, високий, босий, з непокритою головою, з нечесаними волоссям і бородою; на ньому брудний, погано зшитий, заношений і в багатьох місцях порваний підрясник”. Напевно, саме так і повинен виглядати святий, байдужий до всього мирського. Але звичайні люди з їх прозаїчністю і обмеженістю цього не знають, тому за святого героя ніхто не визнає навіть після того, як він робить самі справжні дива: воскрешає покійну три дні тому тітоньку Гортензію, а потім позбавляє її можливості говорити, бо їй відкрилися таємниці, які вона нікому не сміє повідати, – таємниці світу покійних.

Веде себе герой стримано й коректно. Але Гортензія відроджена, і тепер ситуація змінюється: А. прагне скоріше піти, бо його чекають справи – воскресіння ще одного небіжчика, – але його не відпускають. Те пропонують гроші за виконану роботу, то запрошують разом поснідати, то сигару викурити. Але герой знову проявляє завидну непохитність. Тоді родичі покійної чіпляються до того, що він позбавив їх воскреслу тітоньку можливості говорити, і звуть пристава. У А. не виявляється паспорта, та й взагалі він дуже нагадує одного божевільного, який вже третій раз втікає з лікарні, а вирвавшись на волю, викидає всякі “негожі штучки”: лікує хворих, випрямляє горбатих. А. забирають у відділок, щоб там в усьому розібратися, а тітонька Гортензія знову вмирає. Один із племінників покійної раптом починає відчувати до А. жалість. У цьому і полягає чудо А.: йому вдалося зробити щось абсолютно неймовірне – вилікувати людську душу від жорстокості та черствості.

Для російського театру образ А. пов’язаний з ім’ям Б. Б. Вахтангова, який двічі звертався до постановки цієї п’єси (1918 ; 1921), яку він прочитав як трагічна історія святого чудотворця, не потрібного людям. Роль А. виконував Ю. А. Завадський.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Антоній – характеристика літературного героя

Categories: Твори з української літератури

Links