“Мисливські усмішки” Остапа Вишні із задоволенням читають і дорослі, і діти. Перегортаючи сторінки збірки гуморесок, ми щиро сміємося над пригодами благородних, але, на жаль, безталанних мисливців, над їхнею невинною брехнею. Герої Вишні прекрасно розби’ раються в усіх тонкощах мисливської справи, у звичках звірів і птахів. А як вони влучно стріляють! “Та що мені картуз? П’ятака підкинь! Пір’я з твого п’ятака посиплеться”, – говорить один з героїв усмішок. Є про що згадати цим чудовим мисливцям, і все – “достовірні”
факти. Ось, наприклад, Іван Петрович із гуморески “Відкриття охоти”. Був у нього собака, який одного разу “став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та як став”, то ніякими свистками й гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося залишити в лісі, бо настала вже ніч. Наступного дня Іван Петрович виїхав з того міста, а повернувся аж через рік. Згадав про пса і з цікавості пішов у ліс його розшукувати. “Дивлюсь, стоїть кістяк мого собаки з піднятою правою лапою! Мертва стойка!”. – згадує герой усмішки.
Ну, а хіба буде брехати славнозвісний рибалка дід Панько з гуморески “Сом”?
Якось почепив він на гак щуку і спіймав на цю приманку величезного сома: “Ох, і сом же був! Завбільшки… як звідси до отієї верби! Вчотирьох несли додому!” Щоправда, трапляються і в досвідчених мисливців невдачі: то в найвідповідальніший момент з’ясовується, що рушниця не заряджена, то стріляєш ніби-то у вовка, а влучаєш у собаку, замість зайця вбиваєш кішку. Та мисливці з цього не журяться. Вони й “промазують” здебільшого тому, шо не хочуть убивати. У гуморесці “Ні пуха, ні пера” Остап Вишня зазначає: “Що вимагається від мисливця, від полювання? Промазуйте!” “Мисливські усмішки” Вишні – надзвичайно добра і щира книга, яка вчить любити природу рідного краю, берегти її, захищати від браконьєрів. Саме такі твори вчать людяності та добру.
