Гротеск у поемі “Мертві душі”
У гротескно-гіперболічній манері, властивому Гоголеві-Сатирикові, рисується й образ Собакевича. Досить сказати про гіпертрофовані гастрономічні потреби цього пана. “У мене коли свинина – всю свиню давай на стіл, баранина – усього барана тягни, гусак – усього гусака!”. Тут проявляється основна риса характеру даного персонажа – його тваринна сутність
Гоголь прибігає до гротеску, заострению деталей, підкреслюючи хворобливу, патологічну, маніакальну, всепоглинаючу сутність Плюшкина. Цей поміщик зовсім розорив своїх селян,
Побутова деталь у Гоголя по перевазі виражена в дії. Письменник передає вигляд речей під кутом зору якої-небудь дії. Так, в образі речей, що належали Манилову, відбите певний рух, у процесі якого розкриваються істотні властивості його натури. Наприклад, у відповідь на дивне прохання Чичикова продати мертвих “Манилов упустив відразу цибух із трубкою на підлогу і як роззявив рот, так і залишився з роззявленим ротом протягом кількох мінут… Нарешті Манилов підняв трубку із цибухом і подивився знизу йому в особу… але нічого іншого не міг придумати, як тільки випустити з рота дим, що залишився, дуже тонкою струею” (35). У цих комічних позах поміщика чудово проявляються його недалекість, розумова обмеженість
Примітна така побутова ” деталь-дія”, як стінні годинники в кімнаті Коробочки: “Слова господарки були перервані дивним шипінням, так що гість було злякався; шум походив на те, як би вся кімната наповнилася зміями; але, глянувши нагору, він заспокоївся, тому що зміркував, що стінним годинникам прийшло полювання бити. За шипеньем негайно ж пішло хрипенье, і нарешті, понатужачись всіма силами, вони пробили друга година таким звуком, як би хто бив ціпком по розбитому горщику”… (45). Ці захриплі годинники, звук яких уподібнюється зміїному шипінню, що зненацька порушує тишу незмінного патріархального поміщицького побуту, створюють відчуття відгородженості від живого, реального життя. Це відчуття допомагає повніше зрозуміти характер персонажа
Яскраво проявляє себе ” деталь-дія” в окресленні Ноздрева в сцені, коли він пропонує Чичикову купити те жеребця, те каурую кобилу, те сірого коня, то пари собак, то шарманку, а потім у сцені гри в шашки… Тут прекрасно розкриваються шахрайство повітового поміщика, його неохайність, швидка зміна абсурдних бажань і спонукань, авантюризм
Досить виразна ” деталь-дія” у картині, що малює Собакевича за обіднім столом: “…він перекинув половину баранячого боку до себе на тарілку, з’їв всі, обсмоктав до останньої кісточки… За баранячим боком пішли ватрушки, з яких кожна була набагато більше тарілки, потім індик ростом у теля, набитий усяким добром: яйцями, рисом, печінками й невесть чим, що все лягало грудкою в шлунку” (93 – 94). А в будинку поліцеймейстера, поки гості пили, розмовляли і їли, Собакевич “прибудувався до осетра… у чверть години з невеликим доїхав його всього” (139). Застосовувані Гоголем комічні деталі підкреслюють торжество фізіологічного початку людського існування: на передній план висувається насичення шлунка, і це становить зміст і зміст буття Собакевича.
У вигляді речей і предметів у Плюшкина, усього його великого господарства чітко виражений процес розпаду й умирання, що включений у величезну цільну дію всієї поеми письменника: “сіно й хліб гнили, клади й стоги зверталися в чистий гній… борошно в підвалах перетворилася в камінь, і потрібно було неї рубати, до сукон, полотнам і домашнім матеріям страшно було доторкнутися: вони зверталися в пил” (111). Неминуча, закономірна діалектика цього процесу невипадково зв’язується так жахливо відчутно із замикаючу галерею поміщиків Плюшкиним (кульмінацією в цій сюжетній ланці): у його страшному, майже скам’янілому вигляді знаходить свій повний і остаточний дозвіл проблема кризи феодально-помісного порядку
У заключній частині уроків, присвячених вивченню дрібнопомісного дворянства як соціального шару, його представників, що претендують на роль “хазяїв життя”, учитель систематизує спостереження учнів і допомагає їм зробити необхідні висновки
Повітовий сентиментальний мрійник Манилов, характер якого зложився в умовах поміщицького побуту, не здатний ні до якої справи; ледарство стала невід’ємною частиною його натури; звичка жити за рахунок кріпаків розвила в його характері риси апатії й ліні (те, що ми називаємо “маніловщиною”). Маєток поміщика розоряється, усюди відчуваються занепад і запустіння
Коробочку, повністю погрязшую в “тину дріб’язків” (у світі дріб’язкових господарських інтересів), виконану страху, марновірства, підозрілості, характеризують дрібна ощадливість, обережність, скнарість, метушливість, примітивна мислення, безглузде накопичення, скнарість, патріархальність, тупість (“дубинноголовая” бариня не може узяти до тями змісту “негоції” Чичикова). Коробочка нічим не цікавиться, крім повсякденного, повсякденного порядку речей, закосніла у своїх поняттях. В остаточному підсумку вона духовно мертва
Ноздрева відрізняє разюча здатність натхненно брехати, обманювати в карти, мінятися на що потрапило, прагнення напаскудити ближньому. Він постійно влаштовує скандали, попадає в “історії”. Цей пан з його буйним, невгамовним молодецтвом, легкодумством проводить час майже винятково в гульбах і марнотратності. Те, що привозиться із села, вигідно продається на ярмарку. Виходить, хазяїн відбирав у селян усе, що тільки було можливо. Ноздрев не несе в собі нічого істинно людського, далекий від моральних принципів, веде безладне й порожнє життя. Предметно-побутові деталі показують підвладність героя вульгарному матеріальному світу, його бездуховність
Собакевич – це “чортовий кулак” (101), торгаш, здатний, здавалося б, застосуватися до нових, буржуазних виробничих відносин, шедшим на зміну кріпосництву, що розкладається. Проте перебільшений практицизм, пристрасть до корисливості, нагромадженню, прагнення до власного благополуччя, турбота про міцність, непорушність свого маєтку, зрощення з навколишніми речами, тваринна сутність, ворожість до всього прогресивного, до “освіти”, дрімуче неуцтво, людиноненависництво свідчать про те, що перед нами тупий охранитель відживаючого феодального пристрою, переконаний кріпосник, душа, позбавлена якого-небудь живого початку
Плюшкин перетворився в раба речей. Колись він був енергійним, утвореним хазяїном, гарним сім’янином, але безглузда жадібність, пристрасть до власності, до збирання й нагромадження, що дійшла до абсурду (даремно гинуть усякого роду “багатства”, починаючи з величезних скирдов хліба), знищила в ньому все людське, привела до розпадання його зв’язків з реальним миром, до духовної деградації, до омертвіння душі
Одна година приділяється темі “Губернське місто в поемі “Мертві душі” (загальна атмосфера в місті, спосіб життя й особливості характерів живучих у ньому чиновників); сюди ж підключається тема Петербурга, що втілюється в “Повісті про капітана Копейкине” (столичні чиновники).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)