Григорій Печорін – герой свого часу
У своєму романі “Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтов відобразив 30-ті роки XIX століття Росії. Це були нелегкі часи в житті країни. Придушивши повстання декабристів, Микола I прагнув перетворити країну в казарму – все живе, найменші прояви вільнодумства нещадно переслідувалися і придушувалися. Через два роки після появи у пресі “Героя нашого часу” А. И. Герцен писав: “Чи зрозуміють, оцінять прийдешні люди весь жах, всю трагічну сторону нашого існування?” “Герой нашого часу”, – говорить Лермонтов у передмові до роману, –
Лермонтов висловив “їдкі істини” про життя цього покоління, про його бездіяльності, розтраті сил на порожні заняття. Автор показав в романі типового молодої людини того часу – Печоріна. Який же герой початку XIX століття в поданні Лермонтова? Його доля трагічна. Григорій Печорін висланий з Петербурга за якусь “історію” (очевидно, за дуель через жінку) на Кавказ, по дорозі з ним трапляється ще кілька історій, він розжалуваний, знову відправляється на Кавказ, потім якийсь час подорожує і, повертаючись з Персії додому,
Можна сказати, що вчинки цієї людини глибоко егоїстичні. Тим більше егоїстичні, що він себе виправдовує. Освідчуючись з Мері, Печорін розповідає: “… така була моя доля з самого дитинства! Всі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей, яких не було, проте Ви припускали – і вони народилися… я став потайливий… я став злопам’ятний… я зробився заздрісний… я вивчився ненавидіти… я почав обманювати… я став моральним калікою… ” Але мені здається, що не можна звинувачувати тільки самого Печоріна у тому, що він “став моральним калікою”. У цьому винне також товариство, в якому немає гідного застосування кращим якостям героя. Те саме суспільство, яке заважало Онєгіна і Ленського, яке ненавиділо Чацького, тепер Печоріна. Так Печорін вивчився ненавидіти, брехати, став потайливий, він “ховав найкращі свої почуття в глибині серця, там вони і померли”. Таким чином, можна сказати, що типовий молодий чоловік 30-х років XIX сторіччя, з одного боку, не позбавлений розуму і талантів, в його душі таяться “сили неосяжні”, а з іншого боку – це егоїст, який розбиває серця і руйнує життя. Печорін – це і “злий геній” і в той же час жертва суспільства. У щоденнику Печоріна ми читаємо: “…Перше моє задоволення підкоряти моєї волі все, що мене оточує; порушувати себе почуття любові, відданості і страху – чи не є перша ознака і найбільше торжество влади “.
Його увагу до жінок, бажання домогтися їхнього кохання – це потреба його честолюбства, спрага підпорядкувати своїй волі оточуючих. Про це говорить його любов до Віри. Адже між Печоріним та Вірою стояла перепона – Віра була одружена, і це приваблювало Печоріна, який прагнув домогтися свого всупереч будь-яких обставин. Але любов Печоріна до Віри все-таки більше, ніж просто інтрига. Коли він отримав її останній лист, то “як божевільний, вискочив на ганок, стрибнув на свого коня і пустився щодуху наздоганяти її”. Віру він не наздогнав, залишившись в степу без коня, яка впала під ним. Тоді він упав на мокру траву й заплакав, пише Лермонтов. Віра була єдиною жінкою, яку Печорин любив по-справжньому. У той же час лише Віра знала й любила Печоріна не вигаданого, а реального, з усіма його перевагами і недоліками. “Я б тебе повинна ненавидіти… Ти нічого не дав мені, крім страждань “, – говорить вона Печоріна.
Але, як ми знаємо, така була доля більшості людей, з якими близько сходився Печорин… У хвилину смутку Печорин міркує: “Навіщо я жив, для якої мети я народився? А, мабуть, вона існувала, і, мабуть, було мені призначення висока, тому, що я відчуваю в душі моєї сили неосяжні. Але я не вгадав свого призначення, я захопився приманками пристрастей порожніх і неблагородних “. І справді, чи було у Печоріна “призначення високе”? Я думаю, що, народись ця людина в інший час, він зміг би реалізувати свої таланти на користь собі і оточуючим. Не випадково він займає одне з центральних місць в галереї літературних образів “зайвих” людей. З іншого боку, Печорін – це герой свого часу, тому що в трагедії його життя відбилася трагедія цілого покоління молодих талановитих людей, що не знайшли собі гідного застосування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)