Гра слів та багатозначність образів танки Такубоку
Гра слів та багатозначність образів танки Такубоку
Ісікава Такубоку (1885-1912) – один із найулюбленіших поетів Японії. Багато його віршів стали народними піснями. Таке визнання – велика честь для будь-якого поета. Такубоку прожив лише двадцять шість років і залишився в пам’яті людей юнаком. Його літературна спадщина налічує багато томів: збірки віршів, романи, критичні та публіцистичні статті, щоденники високої художньої якості. Та насамперед його цінують як автора п’ятивіршів танка. “Танка” в перекладі з японської “коротка
Ісікава Такубоку народився в селі Сібутамі, що на острові Хонсю. В його віршах живуть прекрасні образи батьківщини. Рідному селу, спогадам про роки дитинства, прожиті там, присвятив поет найзворушливіші вірші. Любов до своєї малої батьківщини Такубока проніс через все життя.
Щойно я вгледів
крізь шибку вагона
ген там на півночі рідне село,
сопок моїх вершини –
зараз уже й піджака застебнув.
Ці п’ять рядків – маленьке оповідання про тугу людини за батьківщиною. їдучи до рідних
А ось ще одна танка, в якій поет описав зустріч з рідним селом:
На землю
рідного села
ступив – і раптом
легесенькими ноги стали,
а серце – таким важким.
Ось і відбулася зустріч з рідним селом. Протилежні почуття охопили поета: радість від зустрічі та смуток від спогадів. Ноги, ступивши на рідну землю, стали легенькими, як в дитинстві, самі собою понесли стежинкою, а на серці ставало все важче, бо невеселі спогади заполонили його.
Багато п’ятивіршів присвятив Ісікава Такубоку вічним питанням: Хто я? Звідки прийшов? Куди іду?
У синє небо
ти злітаєш, диме!
І так самотньо
гаснеш – танеш, диме!
До мене ти подібний, правда?
У високе безхмарне небо злітає легенький дим, щоб там розтанути і поглинутися блакиттю. Небо здавна притягує до себе людину своєю красою й безмежністю. Якщо довго-довго дивитися в нього, то здається, що в цілому світі нічого немає, окрім цієї блакиті, і ти “гаснеш – танеш” у ній, як дим. А ще ця картина наводить на думку про швидкоплинність наших днів на землі, що тануть, немов дим, про нескінченність і вічність Космосу, про миттєвість людського життя.
Та хоча, порівняно з вічністю, людське життя – лише коротка мить, є люди, які встигають залишити по собі такої глибини слід, що їх пам’ятають ще довгі роки після їх смерті. До таких людей належить і Ісікава Такубоку, гордість японської поезії. Його твори читають вже не одне покоління людей у всьому світі. На батьківщині поета, в місцях, оспіваних в його віршах, стоять камені з вирізаними на них танка Такубоку.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)