“ГОРЕ ВІД РОЗУМУ” – БЕЗСМЕРТНИЙ ДОБУТОК О. С. ГРИБОЄДОВА
Комедія “Горі від розуму”, написана О. С. Грибоєдовим на початку XІX століття, актуальна й для сьогоднішньої Росії. У цьому добутку автор з усією глибиною розкриває пороки, що вразили російське суспільство початку минулого століття. Однак, читаючи цей добуток, ми знаходимо в ньому й героїв нинішніх днів. Імена персонажів комедії, зібраних Грибоєдовим у будинку московського пана Павла Опанасовича Фамусова, не випадково стали загальними. Давайте подивимося на хазяїна будинку. Кожна репліка Фамусова, кожний його монолог – це завзятий захист
Займаючи великий пост, Фамусов визнає, що служить він для того, щоб добути чини й інші блага. При цьому він навіть не вни-.кает у суть паперів, що підписують їм,: А в мене, що справа, що не справа, Звичай мій такий: Підписаний, так із плечей геть.
О. С. Грибоєдов блискуче відбив в образі Фамусова також таку рису чиновництва, яку ми називаємо сьогодні “протекціонізмом”. Герой комедії зізнається: При мені служащие чужі дуже рідкі,
Мірою цінності людини для Фамусова є чини й гроші. Своєї дочки Софії він говорить: “Хто бідний, той тобі не пари”. Полковник Скалозуб, як уважає Фамусов, підійшов би Софії як чоловік, тому що він “не нині – завтра генерал”.
В образі Фамусова ми без праці можемо знайти знайомі риси нашого сучасника. Адже дотепер багато хто використають у своєму житті ту ж шкалу цінностей, яка була у російського барства початку XІX століття. А бюрократія, що стала вже суспільним явищем, тримається на цих самих Фамусовых.
Те ж можна сказати про Молчалина й Скалозуба. Головною метою їхнього життя є кар’єра, положення в суспільстві й усе, що із цим зв’язане. Вони звикли до “легені” хлібу, якого домагаються, вислужуючись перед вищестоящими. Вони люблять гарне життя, який винагороджуються за низькопоклонство, підлабузництво. Так, наприклад, Молчалин живе за принципом:
По-перше, догоджати всім людям без вилучити – Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, длл избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була. В особі Молчалина Грибоєдов створив виразний узагальнений образ циніка, позбавленого моральних цінностей, що зуміє дійти до “ступенів відомих”. Цей герой до своїх достоїнств відносить “помірність і акуратність”, уміння промовчати, коли тебе сварять.
Що ж стосується полковника Скалозуба, то в ньому Грибоєдов відтворив тип тупого, самозакоханого й неосвіченого героя парадних навчань, затятого супротивника всього нового. Цей “хрипун, удавленник, фагот, сузір’я маневрів і мазурки” ганяється за чинами, орденами й багатою нареченою.
На мій погляд,’ це страшно, коли в суспільстві є такі люди, як Фамусов, Молчалин, Скалозуб. Через те, що молчалины мовчать, страждають безневинні люди, хоча правда на їхній стороні. Ці герої Грибоєдова становлять той прошарок суспільства, що завжди безмовно вислужується перед владою, який би вона не була. Саме такі люди служать опорою в антидемократичній державі, у чому переконує історія нашої країни.
Тому ми можемо говорити й про актуальність для сьогоднішнього дня таких героїв, як Чацкий. У ньому письменник втілив багато якостей передової людини своєї епохи. По своїх переконаннях він близький до декабристів. Він негативно ставиться до кріпосного права, жорстокості поміщиків, кар’єризму, чиношануванню, неуцтву, до ідеалів “століття минулого”. Чацкий проголошує гуманність, повагу до простої людини, службу справі, а не особам, волю думки. Він затверджує прогресивні ідеї сучасності, процвітання науки й мистецтва, повага до національної мови й культури, до освіти.
Переконання героя розкриваються в його монологах і суперечках із представниками фамусовской Москви. Його неприйняття кріпосного права звучить у спогадах про кріпосний театр, про “Нестора негідників знатних”, що обменяли своїх вірних слуг на трьох борзих собак. Вислухавши захоплене оповідання Фамусова про Максима Петровичеві, Чацкий із презирством говорить про людей, які “не у війні, а у світі брали чолом, стукали об підлогу, не жалували”, про тих, “чия хащі гнулася шия”.
Він нехтує людей, готових
У заступників позіхати на стелю,
З’явитися помовчати, пошаркать, пообідати.
Він не приймає “століття минулий”: “Прямій було століття покірності й страху”. Він схвалює тих молодих людей, які не квапляться “вписати в полк блазнів”.
Критично ставиться до засилля
іноземців:
Чи воскреснемо коли від чужевластъямод?
Чтобумный, бадьорий наш народ
Хоча по мові нас не вважав за німців.
Чацкий захищає право людини вільно вибирати собі заняття: подорожувати, жити в селі, “вперить розум” у науки або присвятити себе “мистецтвам творчим високим і прекрасним”. Чацкий прагне “служити”, а не “прислужуватися”, причому служити “справі”, а не “особам”.
Чацкий – передова людина свого часу. Слід зазначити, що цей персонаж Грибоєдова досить реалістичний, він живе в сьогоденні, а його погляди спрямовані далеко в майбутнє. Подібних людей можна відшукати в кожній епосі, а особливо – на стику “століття минулі” і “століття нинішнього”. Із цього приводу І. А. Гончарів у своїй статті “Мильон роздирань” писав: “При різких переходах з одного століття в іншій – Чацкие живуть і не переводяться в суспільстві, повторюючись на кожному кроці, у кожному будинку, де під однією покрівлею уживается старе з молодим, де два століття сходятся віч-на-віч у тісноті сімейств – усе триває боротьба свіжого з віджилої, хворого зі здоровим…”
Ми бачимо, що Чацкий – неординарна особистість. Він, на відміну від інших героїв комедії, відкрито виражає свої думки, нічого не приховує. Ця людина прямо говорить про те, що суперечить його поглядам на життя, що він не приймає. У наш час таких, як Чацкий, називають “білими воронами”, тому що вони не такі, як усе. Чацкий виділяється своєю яскраво вираженою індивідуальністю. Саме тому він не вписується у фамусов-ское суспільство, що його не розуміє й навіть не намагається зрозуміти. Навпроти, його визнають божевільним:
З розуму зійшов!,. Їй здається, от на!
Недарма? Стало бути… із чого б взяла вона!
Гончарів у своїй статті “Мильон роздирань” писав про “Гору від розуму”, – що воно “все живе своею нетленною життям, переживе й ще багато епох і все не втратить своєї життєвості”. Я повністю розділяю його думку. Адже письменник намалював реальну картину вдач, створив живих персонажів. Настільки живих, що вони дожили до наших часів. Мені здається, що в цьому й полягає секрет безсмертя комедії О. С. Грибоєдова. Адже наші Фамусовы, молчалины, скалозуби як і раніше змушують сучасного нам Чацкого випробовувати горе від розуму.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)