ГОРДІМЕР, Надін

(нар. 1923)

ГОРДІМЕР, Надін (Gordimer, Nadine – нар. 20.05. 1923, поблизу Йоханнесбурга) – англомовна письменниця Південно-Африканської Республіки (ПАР), лауреат Нобелівської премії 1991 р.

Гордімер, біла південноафриканка, народилася в одному з рудникових селищ неподалік від “Золотого Міста” – Йоханнесбурга. Батьки її – євреї: батько, за професією ювелір, – виходець з Росії, матір – англійка. Освіту письменниця здобула спочатку в монастирській школі, потім у “відкритому” університеті Вітватерсранда, куди, на відміну від більшості

учбових закладів країни, приймали не лише білих, а й чорних. Після закінчення університету Гордімер викладала історію мистецтва та літературу в ряді університетів США. На очах її покоління расова дискримінація все глибше вкорінювалась у південноафриканському житті: з’явилися закони, що утверджували апартеїд – заборону змішаних шлюбів, розселення за расовими групами тощо.

Писати Гордімер почала рано – в десять років. Щоправда, робила це вона потайки, тільки для себе, старанно приховуючи свою творчість від дорослих. Але вже в 1939 p., коли письменниці виповнилося лише п’ятнадцять років, солідний

південноафриканський журнал “Форум” опублікував її оповідання “Завтра повернись”.

Своїми вчителями Гордімер, котра подорослішала і шукала себе в літературі, вибрала P. M. Рільке, В. Вулф, М. Пруста. І почасти відгородилась їхньою вишукано-витонченою прозою та поезією від життя, його жорстокості, його болю. Спочатку їй здавалося, що людська та громадянська відповідальність – це одне, а письменництво – інше. З допомогою М. Пруста спробувала окреслити і своє творче кредо – “прочитати книгу незвіданих знаків всередині себе”. На початковому етапі творчості вона захоплювалася суто психологічною прозою з камерною тематикою. Критичні тенденції лише окреслювалися. І перші збірки оповідань Гордімер – “Обличчям до обличчя” (“Face to Face”, 1949), “Солодкий голос змія” (“The Soft Voice ot the Serpent”, 1952), “Шість футів землі” (“Six Feet of the Country”, 1956) – були переважно психологічними етюдами, які концентрували увагу на сімейних конфліктах, бездуховності та байдужості білих південноафриканців, на атмосфері повсякденності у провінційних містечках. Так вже в ранніх творах формується основоположний принцип письменниці – відображення суспільних конфліктів через призму особистості людини. У центрі розповіді в Гордімер, зазвичай, одна тема, яка все собі підпорядковує. Способи її розкриття можуть бути різними, але всі оповідання побудовані за одним принципом: розлога експозиція, поступовий розвиток дії на обмеженій “площі” оповіді. Прикметні риси обдарування Гордімер – психологічний лаконізм, гіпнотичний характер сюжету, виваженість слова – повсякчас відчутно проявляються. В основу всіх її творів покладений особистий досвід – уривок розмови, який їй довелося підслухати на вулиці, кінець фрази, що затримався в пам’яті після якої-небудь бесіди, врешті, який випадково вдалося перехопити в літаку.

Такі життєві дрібниці приводять в рух надзвичайно складний механізм асоціацій. Форма, манера розповіді, які обрала для себе Гордімер, суб’єктивні. Розповідь зазвичай ведеться від імені людей аполітичних, заклопотаних особистими негараздами. Героїні мандрують з оповідання в оповідання. Всі вони невдахи, у всіх щось не склалося в житті – у кого з роботою, у кого з чоловіком, у кого з коханцем. Живуть вони наче у сні. І жодна оцінка не нав’язується читачеві, він сам, лише він повинен розгадати істинні мотиви, а вслід за цим пізнати характер, побачити трагедію.

Герої збірки “Шість футів землі” – як правило, білі. Таку обмеженість у виборі героїв не раз визнавала й сама письменниця. З-поміж причин цього вона називала і психологічний “кольоровий бар’єр”, і регламентоване апартеїдом духовне життя суспільства. Проте критичний пафос і антирасистська спрямованість у її творах посилюються. Головне наданому етапі її творчості – це, мабуть, розкриття бездуховності білих південноафриканців.

Дрібниці розповідають про життя в Південній Африці більше і проникливіше, аніж детальні описи чи прискіпливий соціальний аналіз. Молода пара проводить відпустку на березі моря (“Улов”). Вони насолоджуються безділлям, спокоєм, тишею. їхню усамітненість скрашує товариство рибалки-індійця. Молодих людей зворушує близькість цієї людини до природи, вони навіть забувають про його національність. Проте, коли він, виконавши свою обіцянку, приносить до дверей готелю велетенського лосося, вони не відчувають вдячності, а лише незручність і роздратування. Бо ж тепер доведеться пояснювати, звідки у них такий знайомий. Омертвіння морального почуття – наскрізна тема творчості Гордімер. Лейтмотив її прози – світ без співчуття, без милосердя і віри. У такому світі нічого не вартує не лише порушити десять заповідей, а піти й далі, скажімо, матір штовхає дочку в ліжко до молодого коханця (“Вир усміхнених облич”). Це моральне сум’яття майстерно передає письменниця. Зрада, її різновиди (зрада політична, відречення від свого коріння, своєї культури, зрада близьких, себе) – тема оповідань “Відкритий дім” і “Африка, що пробуджується”. Тема ця, потрактована у філософському плані, набуває через те загальнолюдського, вічного значення.

Політичні мотиви в книгах Гордімер виникли мовби самі собою. Але інакше й не могло бути: в Південній Африці все пронизане політикою. Кожен південноафриканський письменник вирішував для себе проблему еміграції. Вирішувала її й Гордімер – бо ж і два її романи виявились забороненими у Південній Африці. “Якби я була чорною, то неодмінно б поїхала. Ані творчо, ані інтелектуально чорний письменник не може існувати в цій країні”, – сказала вона в інтерв’ю 1966 р. Бо доля чорної людини – нести як належне незгоди, знати, що надіям не суджено здійснитися. У Сари в оповіданні зі символічною назвою “О, горе мені”, покірної, працелюбної служниці з “білого” дому, є одна заповітна мрія – дати своїм дітям освіту. Але це природне бажання суперечить самій структурі південноафриканського суспільства, а через те безжальний плин життя, удари долі відносять Сару все далі від її мрії. І ось у її сина, її гордості, замість книги в руках мітла.

У перших романах Гордімер “Брехливі дні” (“The Lying Days”, 1953) і “Земля чужинців” (“World of Strangers”, 1958) відобразилися ідеї білого лібералізму, впевненість у тому, що ліберальний гуманізм – вирішальний засіб ліквідації расових і соціальних бар’єрів. Невипадково головний герой роману “Земля чужинців” – європеєць – приходить до усвідомлення необхідності взаєморозуміння з африканцями, хоча його образ має риси ідеалізму та наївності. “Більшість персонажів Гордімер – вічні чужоземці у своїй власній країні”, – писала критика. Про таких “чужоземців” і йдеться у романі. Як і в інших романах Гордімер, розповідь ведеться від імені ліберально налаштованого інтелігента. Головний герой Тобі приїхав у Йоханнесбург у відділення видавничої фірми. Він постійно відчуває душевне сум’яття, внутрішню невлаштованість і поступово починає усвідомлювати самотність білих, Читач знайомиться з різноманітними верствами південноафриканського суспільства, тут діють і політичні борці, але їхній протест ще не набув чіткої форми, оскільки незрозумілі самі реальні перспективи боротьби.

Місце дії багатьох творів Гордімер – Йоханнесбург – мікрокосм усього життя Південної Африки та певна модель “неналежного” людського буття. У ньому співживуть європейці і нащадки давніх африканських родів, а існування тут – це життя за будь-якого тоталітарного режиму, де самотні і раби, і господарі. Тому герої Гордімер шукають усамітнення один з одним. Пошук цей важкий. Спричинений ним відчай відобразився ще в першому автобіографічному романі “Брехливі дні”, де героїня, Гелен Шоу, від природи веселе створіння, поступово через пануюче навколо неї насилля і взаємну недовіру втрачає своє радісне відчуття життя. Страх руйнує почуття. До цього висновку підводить і роман “Пізньобуржуазний світ” (“The Late Bourgeois World”, 1966), який відобразив крах ліберальних поглядів поміж противників апартеїду.

60-70-і роки – час становлення Гордімер як письменниці літератури протесту, у її творах спостерігається відхід від ліричної розповіді, потяг до епічного начала.

Роман “Почесний гість” (“The Guest of Honour”, 1970) – про вигадану африканську країну, яка здобула незалежність. Гордімер намагається розібратися в історичних закономірностях і політичному досвіді розвитку Африки, заперечуючи шлях терору, закликаючи до реформ, які по-справжньому вирішують соціально-політичні проблеми. У сприйнятті європейця Джеймса Брея показаний суперечливий шлях країни, звільненої від колоніалізму.

У романі Гордімер “Дочка Бургера” (“Burger’s Daughter”, 1979) йдеться про долю Рози Бургер, дочки борця проти апартеїду, котра шукає себе у складних суспільних колізіях. Поступ історії і доля особистості стають взаємозв’язаними. Твір є синтезом двох жанрових форм: політичного та психологічного романів.

Роман “Люди Джулая” (“July’s Peophle”), який вийшов друком у 1981 p., присвячений темі майбутньої революції.

Збірка оповідань “Щось десь таж” (“Something out there”, 1984) та два інші романи – “Забави природи” (“A Sport of Nature”, 1987) та “Історія мого сина” (“My Son’s Story”, 1990) знову підтвердили вірність Гордімер своїй постійній темі – проблемам життя в ПАР. Збірка “Стрибок та інші оповідання” (“Jump and Other Stories”, 1991), яка вийшла друком відразу після вручення Гордімер Нобелівської премії, включає оповідання, де всебічно трактуються улюблені теми письменниці, а різноманітність манери письма свідчить про віртуозність її техніки “малого жанру”.

У романі “Поряд зі мною – нікого” (“None to Accompany me”, 1994) Гордімер розповідає історію життя Віри Старк, котра цілком присвятила своє життя політиці, сподіваючись таким чином краще зрозуміти себе. Роман “Домашня зброя” (“The House Gun”, 1998) деякі критики назвали “трилером із життя найвищих ешелонів влади”.

У 1999 р. Гордімер видала книжку “Життя в надії та в історії: Нотатки про наше століття”, куди увійшли її статті та лекції з проблем літератури, культури, прав людини і, зрозуміло, про її роботу і життя в ПАР. Романи, оповідання та статті Надін Гордімер, володарки багатьох почесних звань і нагород, перекладені багатьма мовами світу.

Хоча сьогоднішній день в Південній Африці залишається важким, у Надін Гордімер, за її власними словами, “не вичерпується вперта віра і живе пристрасна надія на перемогу альтернативного руху”.

Є. Христиніна