ГОРАЦІЙ

(65 p. до н. е. – 8 р. до н. е.)

ГОРАЦІЙ (повне ім’я: Квінт Горацій Флакк – Quintus Horatius Flaccus – 65 p. до н. е., м. Венузія – 8 р. до н. е., Рим) – давньоримський поет.

Батько його був вільновідпущеником, мав невеликий маєток. Він дав своєму синові добру освіту. Спочатку Горацій навчався в Римі у школі, де вивчав ГОРАЦІЙа та стародавніх римських поетів, а потім подався в Афіни. Там Горацій займався грецькою поезією і філософією (бл. 45 р. до н. е.). Стародавні римляни і греки під філософією розуміли науку про звичаї і не притримувалися якоїсь певної

філософської школи: він приймав і епікурейство, і стоїцизм.

Коли після вбивства Цезаря в Афіни прибув Брут, Горацій перейшов на бік республіканців і отримав у їхньому війську звання військового трибуна. Поразкою Брута під Філіппами (42 р. до н. є.) і розгромом республіканської партії закінчився період юнацьких захоплень Горація: мрії про римську свободу розвіялися, попереду було нове життя. Горацій утік із поля бою, “кинувши щит”, і “з підрізаними крилами” повернувся в Рим після оголошення амністії.

Горацій опинився у скрутній ситуації: маєток батька було конфісковано, засобів для існування

не було, Колишній керівник легіонів вступив у колегію квесторських переписувачів, до обов’язків яких входило переписування законів, протоколів та інших державних документів. Горацій купив посаду переписувача. На цей час (30-і pp. до н. є.) припадає початок його літературної діяльності. “Відважна бідність”, за його зізнанням, спонукала Горація писати вірші. Свої перші поезії Горацій назвав “Еподи”, ліричні вірші. Тоді ж він почав писати і сатири. Збірка “Еподи “складається з 17 поезій, написаних ямбом на близькі Г. теми із сучасної йому дійсності (видані в 31-30 pp. до н. е.).

Горацій видав дві книги сатир – першу бл. 35 – 34 pp. і другу – бл. 30 р. Сатири були створені за зразком грецьких “бесід”. Повсякденні явища, непомітні факти без політичної гостроти слугували для Горація матеріалом для створення сатир (10 – в 1-й книзі, 8-у 2-й).

Ці перші літературні спроби Горація привернули до нього увагу Вергілія, котрий побачив у ньому талановитого поета. У 38 р. до н. е. Горацій був представлений Вергілієм і Барієм Меценату і незабаром увійшов до його гуртка, який об’єднував поетів – прибічників нового режиму. У 33 р. до н. е. Г. отримав від Мецената у дарунок невелике помістя поблизу Тибура – Сабінський маєток.

Важкі випробування війни не створили з Горація бійця. Вони викликали у нього бажання покинути політичну боротьбу. Мир, встановлений Августом (Цезарем Октавіаном) після громадянських війн, прихилив поета на його бік. Горацій поділяв переконання Августа про необхідність відродження колишньої строгості і простоти звичаїв у Римі і підтримував його заходи, прийняті заради цього.

Твори Горація привернули до себе увагу Октавіана Августа, котрий запропонував поетові стати його особистим секретарем, від чого Горацій відмовився. Поступово Горацій став “співцем” Августа. У 30-20-х pp. до н. є. створив три книги од. Під назвою “Пісні” у 23 р. до н. є. він видав збірку ліричних віршів (у 1 кн. – 38 од, у 2 – 20, у 3 – 30 ). Г. написав ще книгу послань і мав намір залишити поезію заради філософії, але Август став вимагати нових віршів, які б прославляли подвиги його пасинків Тіберія і Друза.

Зміст од різноманітний: звернення до друзів, кохання, думки про швидкоплинність життя, заклики до громадянського примирення, прославлення Августа. У багатьох одах Горацій використовує різноманітні віршовані розміри, нові для римської ліричної поезії. Поет налаштовує ліру на новий лад і пропагує свою головну вимогу – принцип “золотої середини”. Він закликає до вдоволення малим, помірності, яка загартовує людину. Вона ж є запорукою гідної поведінки на війні, запорукою безсмертної римської чесноти. Вимога “золотої середини” – відображення філософії помірних стоїків.

У 13 р. до н. е. Горацій видав 4-у книгу од, яка складалася з 15 поезій. Тут прослідковуються думки про безсмертя поезії і прославлення Августа та його пасинків. Урочистість, гармонійність од характеризують Горація як сформованого поета.

Горацій, за його власним зізнанням, писав для знавців, ігноруючи загал і відгукуючись про нього зневажливо. Не широке коло читачів робить Горація суддею своєї творчості, а тих людей – поціновувачів поезії, які гуртувалися навколо Мецената.

Оди Горація цілком слушно вважають його найкращими творами. Бездоганність форми при стислій виразності мови – результат ретельної клопіткої праці. Його художні прийоми, вибір лексики залежать від теми та ідеї вірша, від зображуваного предмета. В одах, що славлять Августа, захоплює мудрість правителя; його влада – влада розумна. Могутність Августа порівнюється з могутністю Юпітера, верховного божества.

В одах, присвячених коханню, Горацій постає гульвісою, котрий оспівує вино і чуттєві насолоди, не піклуючись про майбутнє, про завтрашній день. У коханні Горацій, незважаючи на багатство жіночих образів, немає пристрасті справжнього почуття.

Розмірковуючи про значення своєї творчості для Вічності, про місце поета і поезії в системі людського буття у знаменитій оді (кн. З, ода 30) “Пам’ятник” (“Exegi monumentum”), Горацій говорить про свої конкретні заслуги, наприклад: ознайомив римлян із грецькою лірикою – мистецтвом Алкея, Сафо, Анакреонта. Так, поет смертний, але його твори – вічні, стверджує Горацій.

У 17 р. до н. е., виконуючи почесне доручення Августа, Горацій створив “Ювілейний гімн”, “віковічну пісню” для триденних всенародних урочистостей, які супроводжувалися жертвоприношенням богам і в яких брали участь шляхетні люди Риму. У цьому урочистому гімні на честь Аполлона і Діани Горацій звертається до богів з проханням про славу, про зміцнення могутності і процвітання Риму та богоподібного Августа.

У цей самий час (19-14 pp. до н. є.) з’явилася друга книга “Послань”. Хоча поетичні листи до Горація й були у творчості Луцилія і Катулла, але лише Горацій дав закінчене художнє оформлення епістолярного жанру в поезії.

Перша книга послань (20 р. до н. є.) написана на різноманітні теми філософського характеру, близькі до сатир. Тон послань вирізняється більшою серйозністю, що пояснюється не лише жанром і предметом зображення, а й віком поета. Спокій, свобода духу, подолання нерозумних бажань – основні думки першої книги послань. Своє завдання Горацій бачить у тому, щоби передати цю істину людям свого кола і навчити їх жити правильно, згідно з обставинами його часу.

Велику цікавість в історично-літературному аспекті становить друга книга “Послань”, яка складається з трьох листів: “До Августа”, “До Флори”, “Послання до Пізонів”, відоме в літературі під назвою “Про мистецтво поезії”.

У “Посланні до Флори” Горацій скаржиться на мінливість читацьких смаків, на хвалькуватих поетів, котрі визнають лише свій талант.

Свої погляди на поезію Горацій докладно викладає у двох інших посланнях. У “Посланні до Августа”, яке було створене за бажанням імператора отримати твір, присвячений йому талановитим поетом, Горацій підкреслює культурне і моральне значення поезії, яка формує і направляє людину, втішає і приносить зцілення. Так само Горацій виступає проти архаїстів, вважаючи їхній стиль надто жорстким, проти грубого комізму, яким цікавляться навіть освічені глядачі.

“Послання до Пізонів” ( “Про мистецтво поезії”), звернення до аристократичних родин, близьких до літератури, – не що інше, як своєрідна “Поетика”, яка відображає погляди Г. на поезію, літературу, поета. Це послання вплинуло на увесь розвиток європейської літератури. Зокрема, французький класицист Н. Буало у своїй “Поетиці”, яка заклала основи “нової літератури”, йде за Горацієм не лише в ідейному змісті, а й навіть у композиції.

У “Посланні до Пізонів” Горацій говорить про божественне значення поезії, про її здатність впливати на людей з допомогою посередника – поета, котрий наділений не тільки талантом, а й працелюбністю і майстерністю. Простота, стислість і зрозумілість змісту в поєднанні з виваженістю та продуманістю форми – суть успіху поетичного твору. У зв’язку з цим слід ретельно добирати слова, а допомагати в цьому повинен безсторонній аналіз критика. Основне завдання поета – радувати, наставляти, хвилювати – повинно проявлятися в усіх жанрах, але з особливою силою – у трагедії. У цьому жанрі можна відродити стародавні традиції, а з їхньою допомогою – і давні добропристойні звичаї.

Класично витончено, з виразною простотою Горацій узагальнює у “Посланні до Пізонів” свої думки про завдання поета, мету поетичної творчості. Це не що інше, як приносити користь, наснажуючи, говорити водночас приємне і корисне для життя, таким чином, розважаючи, повчати.

Більшу частину свого життя Горацій проводив у своєму Сабінському маєтку. Він помер у 8 р. до н. е., залишивши порівняно невелику кількість творів, які принесли йому безсмертну славу,

Творчість Горація суперечлива: прославляючи Августа і Мецената, він намагається залишитися в колі тем приватного життя; тяжіючи до “малих форм”, він пише послання.

Творчість Горація, поета всеохопного за кількістю зображуваних тем, залишилася не лише рядком в історії золотого віку римської літератури, але й в історії літератур багатьох народів і країн. Дійсно, “краща частина” творів “уникла смерті”, тому що, допоки живуть на землі люди, які люблять і читають розумні книги, буде жити й Горацій.

Твори Горація були високо поціновані і в Україні. Трактат Горація “Послання до Пізонів” часто згадує ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович у праці “Про поетичне мистецтво”, написаній “для юнацтва” в 1705 р. Повний переклад трактату Горація українською мовою “Про поетичне мистецтво” зробив А. Содомора. Особливі заслуги в справі популяризації поезій Горація в Україні має письменник-гуманіст Павло Русин із Кросна. Твори Горація вивчали у братських школах, Києво-Могилянській академії, на нього посилалися частіше, ніж на інших “латинців”. Ф. Прокопович закликав вчитись у Горація майстерності. Г. Сковорода “претолковал малоросійським діалектом” його оди, зокрема, гораціанські мотиви звучать у збірці “Сад божественных песней”. Наслідуючи І. Котляревського, котрий “українізував” “Енеїду”, Горація переспівували П. Гулак-Артемовський та Л. Боровиковський. Поезія Горація знайшла нове життя в перекладах І. Франка та В. Щурата. У вітчизняний час надруковано численні переклади творів Горація українською мовою М. Білика, Миколи Зерова, А. Судомори, Бориса Тена та ін.

П. Христиніна