ГОМБРОВИЧ, Вітольд

(1904 – 1969)

ГОМБРОВИЧ, Вітольд (Gombrowicz, Witold – 04.08. 1904, Малошіце – 24.07.1969, Ване) – польський прозаїк.

Гомбрович народився у 1904 р. у шляхетській родині, у маєтку Малошіце Сандомирського воєводства. У 1927 р. і, після закінчення юридичного факультету Варшавського університету, він перебрався у Париж вивчати міжнародне право, але через рік повернувся, деякий час працював у суді і почав писати перші оповідання, у гротескно-фантастичній манері.

У 1933 р. Гомбрович об’єднав свої ранні твори у збірку “Спогади з часів дозрівання” (“Pamietnik

z okresu dejrzewania”). У збірці йшлося про безперервність процесів духовного дозрівання людини. Проте критика не зрозуміла письменника, а натомість зауважила у його творах демонстрацію патологічних відхилень психіки. У відповідь Гомбрович задумав нову книжку, яка за своїм первинним задумом повинна була мати літератур-но-публіцистичну форму, але зрештою переросла в художній твір – роман “Фердидурке” (“Ferdydurke”), який з’явився в 1937 р. і став найвидатнішим твором письменника, забезпечивши йому європейську славу. Але у 30-х pp. цей роман залишився майже непоміченим. Роман “Фердидурке” – це
гротескно-фантастична сатира на сучасний Гомбровича суспільно-політичний лад Польщі. У фабульну основу твору покладена фантастична ситуація перетворення тридцятилітнього чоловіка у хлопчика-гімназиста, але зі збереженням свідомості дорослого. Довколишні сприймають героя як хлопчика і відповідно ставляться до нього, а він, у свою чергу, отримує можливість оцінювати їхню поведінку, виходячи з досвіду дорослої людини, яка бачить те, що, звичайно, не усвідомлює дитина. Створюючи в романі ланцюжок гротескних ситуацій, автор висміює сучасну йому школу, педагогіку, емансипацію, міщанську мораль, злободенні соціальні та політичні проблеми.

З початком гітлерівської окупації Польщі у 1939 р. і впродовж наступних 23 років Гомбрович проживав у Аргентині, оскільки повертатися у Польщу не захотів. До закінчення війни Гомбрович геть забув про літературу. Жив з випадкових заробітків, потім став службовцем місцевого “Банко Подяко”, читаючи водночас лекції з філософії у провінційних університетах, а опанувавши іспанську мову, почав писати й до місцевих газет. Вечори проводив, за звичкою, у кав’ярнях, де швидко познайомився з аргетинською мистецькою молоддю. Саме ці нові друзі й допомогли письменнику повернутися в літературу – але в досить своєрідний спосіб. Не знаючи польської, з підрядника, зробленого самим автором, і за його активної співучасті кілька молодих літераторів здійснили іспанський переклад “Фердидурке”. Книжка з’явилася 1947 р. й розголос, знову-таки, мала незначний, переважно в колах інтелектуальної еліти. Тоді ж Гомбрович написав драму “Шлюб” і повість “Транс-Атлантика” (“Trans-Atlantyk”). Зав’язалася інтенсивна співпраця з паризьким емігрантським видавництвом “Культура”. Тут вийшла друком “Транс Атлантика”, а в журналі “Культура” почав регулярно публікуватися “Щоденник” (“Dziennik”) Гомбровича – суміш спогадів, есеїстики та власне щоденникових нотаток. Ще через якийсь час у Франції з’явилися переклади “Фердидурке”, “Шлюбу ” “Транс-Атлантики”, а згодом підійшла черга німецьких і англійських перекладів. Прийшов всеєвропейський резонанс, навіть слава, але – лише у вузьких колах інтелектуалів. Паралельно з працею над “Щоденником” Гомбрович створив романи “Порнографія” (“Pornografia”, 1960) та “Космос” (“Kosmos”, 1965), п’єсу “Оперетка” (“Operetka”, 1966), а також написав “Польські спогади” та нариси “Мандрівки Аргентиною”. Після від’їзду з Аргентини – есе “Проти поетів” та “Берлінські нотатки”. Сам письменник був надзвичайно далекий від будь-яких ідеологічних і літературних схем, шкіл, шаблонів. Німецький критик Е. Вайхман назвав його “Вольтером нашої епохи”, котрий, коли “більшість схилялася перед ідеологіями, перед расовими, класовими, державними, партійними фанатизмами – він стояв прямо, з іронічною посмішкою…”

З кінця 50-х pp. твори Гомбровича почали з’являтися в Польщі, але після публікації роману “Порнографія” ім’я письменника знову було піддане цензурним утискам.

У 1963 р. Гомбрович залишив Аргентину, деякий час мешкав у Парижі, а потім, з травня 1963 по травень 1964, – у Західному Берліні. Повернувшись із Німеччини у Францію, письменник, чиє матеріальне становище значно поліпшилося, переселився на середземноморське узбережжя й одружився: “На шістдесят першому році життя, – писав він у “Щоденнику” за 1966 рік, – я здобув те, що нормальний чоловік має десь у тридцять років: родинне життя, помешкання, песика, котика… А крім того, без сумніву (адже все про це свідчить), я став “письменником”. Кумедна історія, яка тяглася чудернацько й невиразно від ранньої молодості крізь усе моє життя, врешті набрала барв. І от я – письменник…” У Франції Гомбрович продовжив інтенсивно працювати, незважаючи на хвороби, завершив “Космос ” та “Оперетку”, задумав новий твір: “Я хотів би, – зізнавався він дружині, – досягнути такої довершеності форми, як Бетховен у “Чотирнадцятому квартеті”, дуже простому на позір, але такому – складному… Я хотів, щоб темою стало зіткнення людини з болем. Героїв буде лише двоє: чоловік та муха, яка страждає”. Але написати цей твір Гомбрович уже не встиг.

Помер письменник 24 липня 1969 року у Франції (Ване), де він провів останні роки свого життя. На сьогоднішній день твори Гомбровича перекладені більш ніж двадцятьма мовами світу. Здобутком світової сцени давно стали його драматичні твори, а вивченню творчості письменника тепер присвячуються щорічні міжнародні симпозіуми та конференції.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

ГОМБРОВИЧ, Вітольд