Головний мотив роману Замятіна “Ми”
Роман Євгенія Замятіна “Ми” написаний в 1921 році. Час був складне, і тому, напевно, добуток написано в незвичайному жанрі ” книги-утопії”, модному в цей період. У житті й Творчості Е. Замятіна роман “Ми” зіграв важливу роль. Справа в тому, що цей роман не вдалося опублікувати в Росії. Він видавався й чеською мовою, і на англійському. Тільки в 1988 році російські читачі одержали можливість прочитати роман Замятіна
Над цим романом він працював у роки Громадянської війни
За назвою роману “Ми” автор розумів колективізм більшовиків
Основна проблема – пошук людиною щастя. Саме ці пошуки щастя й приводять людство до тої форми існування, що зображена в романі. Але й така форма загального
Людина цього миру – абсолютно знеособлена субстанція. Люди тут не мають навіть власних імен (Д-503, 1-330, ПРО-90, ДО-13). Здавалося б, це життя їх улаштовує, вони звикли до неї, до її порядків. Автор дає, на мій погляд, яскраве подання про це життя: усе зі скла, і ніхто нічого не приховує друг від друга, немає нічого живого й природного. Зате за стіною Єдиної Держави на повну силу цвіте життя. Там живуть навіть здичавілі люди, які не захотіли несильного щастя. Другою проблемою роману “Ми” є проблема влади. Замятін дуже цікаво написав главу про День Одноголосності, про вибір Благодійника. Саме цікаве те, що люди навіть і не помишляют про те, щоб вибрати когось іншого на посаду Благодійника, крім самого Благодійника
Їм здається смішним те, що в древніх людей результати виборів не були відомі заздалегідь. Для них Благодійник – це Бог, що зійшов на землю. Благодійник – єдина істота, якій дозволено думати. Для нього поняття любові й жорстокості невіддільні. Він суворий, несправедливий і користується необмеженою довірою жителів Єдиної Держави. Кульмінацією роману є розмова головного героя Д-503 із Благодійником, що повідомив його формулу щастя: “Щира алгебраїчна любов до людини – неодмінно нелюдська, і неодмінна ознака істини – її жорстокість”.
Щоб остаточно дозволити поставлене завдання, автор уводить у сюжет роману революційну ситуацію. Перебуває частина робітників, що не хоче миритися зі своїм рабським положенням. Ці люди не перетворилися у винтики, не втратили людський вигляд і готові боротися із Благодійником, щоб звільнити людей від влади технократії. Вони вирішують захопити космічний корабель, використовуючи можливості Д-503, будівельника “Інтеграла”. Із цією метою 1-330 спокушає його, Д-503 закохується й, довідавшись про їхні плани, спочатку лякається, аг потім погоджується допомогти ім. Після відвідування Древнього Будинку й спілкування з живою природою в героя з’являється душа, що рівняється з важким захворюванням. У результаті вибухає Зелена Стіна, і звідти “усе ринулося й захлиснуло наш очищений від нижчого миру місто”.
У розв’язці роману гине улюблена жінка головного героя в Газовому Дзвоні, а він після операції по видаленню фантазії знаходить втрачену рівновагу й щастя. Роман “Ми” мені здався цікавим і чита_ легко. Письменник вклав у нього основні проблеми, що хвилювали його.
Автор пророчив поетапний розвиток тоталітаризму у світі. “Ми” – роман-попередження про страшні наслідки відмови від власного “я”, навіть в ім’я самих прекрасних теорій. Замятін показав, як трагично й губительно може повернутися життя людей у такій тоталітарній державі
Поступово з уривчастих, емоційних записів героя встає картина “ідеально влаштованого миру”. Життя людей розписане по годинниках і мінутам. Виключення немає ні для кого. Усі живуть в однакових прозорих кімнатах, встають по дзвінку, їдять пишно-нафтову їжу (рівно 50 жувальних рухів на шматочок), співають гімни, прогулюються ладом у вільний час, навіть інтимне життя регламентоване. Але завжди перебувають безумці-єретики, які незадоволені існуючим порядком
Замятін уважав, що “єретики” рухають прогрес. Цими поглядами письменник близький горьковскому положенню: “Шаленість хоробрих – от мудрість життя!”
Так здраствують безумці! Всупереч усьому: логіці, здоровому глузду, інстинкту самозбереження вони йдуть уперед, гинуть, але “обертають” планету. Їх не влаштовує суспільство “загального щастя й розуму”, вони воліють умерти, чим животіти в цьому суспільстві загального благоденства. Мислити, бути індивідуальністю – це вже єретицтво, карне смертю. Держава однодумності не терпить індивідуальностей. Йому потрібні покірні виконавці, а не творці
Місто-Держава, описана Замятіним у романі “Ми”, тимчасово тріумфує над бунтарями-одинаками, що посмітили виступити проти загального щастя. Вони зім’яті безжалісною машиною придушення. Здається, зло восторжествувало. Стає страшно. Але адже саме такого результату й хотів домогтися письменник. Незовсім те суспільство, що знищує інакомислення, витравлюючи з людей разом з індивідуальністю й здатність міркувати, думати, мріяти
У далекі 20-е роки письменник як би передбачав створення германського рейха з його “новим порядком”, соціалістичного раю, створюваного в СРСР. В антиутопії всі трохи перебільшено, саркастично загострено. Письменник не хотів жахнути своїх читачів, але застерегти від подібного раю, і досить серйозно, він все-таки ставив своїм завданням. Що ж, йому це вдалося!
Письменник наполягає на тому, що не існує ідеального суспільства, життя – це прагнення до ідеалу. І коли це прагнення відсутнє, ми повторюємо час застою
У романі є ще одна тема, співзвучна сьогоднішньому дню. Це екологічна тема. “Антисуспільство”, зображене в книзі, несе загибель єству життя, ізолюючи людство від природи. Автор мріє вигнати “оброслими цифрами” людей “у ліси, щоб вони навчилися там у птахів, квітів, сонця”. Тільки це, на думку автора, може відновити сутність людини
Автор роману “Ми” належить до великих художників, хто посилено приковував увагу до “великих цінностей”. Добутку, подібні до роману “Ми”, що пробилися до нас із небуття, дозволяють нам по-новому глянути на події історії, осмислити роль людини вней.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)