Головне джерело наших знань про древню Русь середньовічні літописи
У великому енциклопедичному словнику написане наступне: “Історичний добуток, вид оповідальної літератури в Росії 11 – 17 століть, складалися з погодних записів, або являли собою пам’ятники складного складу – вільні зводи”. Літопису були загальросіянами (“Повість минулих літ”) і місцевими (“Новгородські літописи”). Літописи збереглися головним чином у пізніх списках. Першим почав вивчати літопису В. Н. Татищев. Задумавши створити свою грандіозну “Історію Російську”, він звернувся до всім відомого в його час літописам,
Обоє дослідницьких підходу при всьому своєму зовнішнім розходженні мали подібність в одному: у науці закріплювалася думка про непервісний вид, у якому до нас дійшла “Повість минулих літ”. Це і є більша заслуга обох чудових
П. М. Ладів висловив зовсім новий погляд на літопис як на звід декількох більше ранніх літописів і таких зводів став уважати всі літопису, що дійшли до нас. Тим самим він відкрив шлях не тільки до більше правильного з методичної точки зору дослідженню літописів, що дійшли до нас, і зводів, нои тих, які не дійшли до нас у своєму первісному виді. Тим самим він відкрив шлях не тільки до більше правильного з методичної точки зору дослідженню літописів, що дійшли до нас, і зводів, але й тих, які не дійшли до нас у своєму первісному виді
Надзвичайно важливим був наступний крок, зроблений А. А. Шахматовим, що показав, що кожний з літописних зводів, починаючи з 11 століття й кінчаючи 16 століттям, не випадковий конгломерат різнорідних літописних джерел, а історичний добуток зі своєю власною політичною позицією, продиктованої місцем і часом створення. Так історію літописання він зв’язав з історією країни. Виникла можливість взаємоперевірки історії країни історією джерела. Дані джерелознавства стали не самоціллю, а найважливішою підмогою у відтворенні картини історичного розвитку всього народу
И тепер, приступаючи до вивчення того або іншого періоду, насамперед, прагнуть проаналізувати питання про те, яким образом літопис і її відомості связанни з реальною дійсністю. Також великий внесок у вивчення історії російського літописання внесли такі чудові вчені, як: В. М. Істрін, А. Н. Насонов, А. А. Лихачов, М. П. Погодин і багато хто інші. Існує дві основних гіпотези відносно “Повести тимчасового років”. Першої ми розглянемо гіпотезу А. А. Шахматова. Історія виникнення початкового російського літопису залучала до себе увага не одного покоління росіян учених, починаючи з В. Н. Татищева
Однак тільки академікові А. А. Шахматову вдалося на початку нинішнього сторіччя розв’язати питання про склад, джерела й редакції “Повести”. Результати його досліджень викладені в роботах “Розвідки про найдавніші російські літописні зводи” (1908 р.) і “Повість минулих літ” (1916 р.). В 1039 році в Києві заснували метрополію – самостійну організацію. При дворі митрополита був створений Найдавніший Київський звід, доведений до 1037 року. Цей звід, припускав А. А. Шахматов, виник на основі грецьких перекладних хронік і місцевого фольклорного матеріалу. У Новгороді в 1036 р. створюється Новгородський літопис, на основі якої в 1050 р. виникає Древній Новгородський звід
В 1073 р. чернець Києво-Печерського монастиря Нестір Великий, використовуючи найдавніший Київський звід, склав перший Києво-Печерський звід, куди включив історичні події, що происшли після смерті Ярослава Мудрого (1054 р. Ідейно-художня своєрідність “Слова об полицю Игореве”” Кожний народ пам’ятає й знає свою історію. У переказах, легендах, піснях зберігалися й передавалися з покоління в покоління відомості й спогаду про минуле. Загальний підйом Русі в XI столітті, створення центрів писемності, грамотності, поява цілої плеяди утворених людей свого часу в князівсько-боярському, церковно-монастирському середовищі визначили розвиток давньоруської літератури. “Російській літературі без малого тисяча років. Це одна із самих древніх літератур Європи. Вона древнє, чим літератури французька, англійська, німецька
Її початок сходить до другої половини X в. Із цього великого тисячоріччя більше семисот років належить періоду, що прийнято називати “древньою російською літературою”. Давньоруську літературу можна розглядати як літературу однієї Теми й одного сюжету. Цей сюжет – світова історія, і ця тема – зміст людського життя”, – пише Д. С. Лихачов. Давньоруська Література аж до XVII в. не знає або майже не знає умовних персонажів. Імена діючих осіб – історичні: Борис і Гліб, Феодосій Печерський, Олександр Невський, Дмитро Донськой, Сергий Радонежский, Стефан Пермський… Подібно тому, як ми говоримо про епос у народній творчості, ми можемо говорити й про епос давньоруської літератури. Епос – це не проста сума билин і історичних пісень. Билини сюжетно взаємозалежні. Вони малюють нам цілую епічну епоху в житті російського народу. Епоха й фантастична, але разом з тим і історична. Ця епоха – час князювання Володимира Червоне Сонечко
Сюди переноситься дія багатьох сюжетів, які, мабуть, існували й раніше, а в деяких випадках виникли пізніше. Інший епічний час – час незалежності Новгорода. Історичні пісні малюють нам якщо не єдину епоху, те, у всякому разі, єдиний перебіг подій: XVI і XVII вв. по перевазі. Древня російська література – епос, що розповідає історію всесвіту й історію Русі. Жодне з добутків Древньої Русі – перекладн або оригінальне – не коштує обособленно. Автор “Слова…”невідомий. Знайшов цей добуток знавець російської словесності Мусін-Пушкін. Найімовірніше, це був не оригінал, а його більше пізня копія (14 століття), що загинула під час пожежі в Москві в 1812 році
(1 votes, average: 5.00 out of 5)