Середньовічні французькі байки Фабліо

Якось раз пішов один виллан – селянин, говорячи російською мовою, – із дружиною в неділю до обідні. Піп проповідь читає, мол, Господь віддасть сторицею за всякий дарунок від чистого серця. Ідуть мужик з бабою додому, а він і говорить, що, мов, Корівка в нас не так щоб багато молока давала, що, якщо ми її й відведемо в дарунок Бог-те?! А баба погодилася, чого ж не віддати. Вивів мужичок Корівку із хліва й за мотузочку – до попа: прийми, мол, жертву, чим багаті, тим і раді, клянуся, нема чого більше да-те, нема чого. Говорить батько Кін-стан, про себе

радується: “Ступай з миром, Господь віддасть тобі, твоє надбання помножить. Всі б так радели, так у мене з парафіяльної худобини цільна череда би вийшла”. Виллан додому, а жадібний піп своїм командує, щоб, говорить, попривикла Корівка до нашого лугу, завяжите-ка її з нашою Білявкою

Зв’язали корів однією мотузкою. Яка своя, так тієї б траву тільки щипати, але чужа адже додому тягне, так щосили тягне, і через поле, через ліс, по селу й іншому лугу – до себе додому назад, так Білявку попівську й затягла. Мужик бабі: “Глянь-ка, говорив адже панотець, що віддається сторицею! Удвічі вже виходить! Хлів просторіше

ставити час дозрів”. Яку мораль виведемо із цієї історії? Розумному, якщо на Бога сподівається, пошле подвійно й більше. А в дурня останнє оніміє. Головне – щоб у руку йшло. Геть піп: каби знав, де впаде, – соломки б те підтрусив би!..

ЗАПОВІТ ОСЛА

Між іншим, якщо людина вміє добре заробляти й при цьому ще й широко жити хоче, нікуди йому не дітися від наклепників і заздрісників. Придивитеся, хто і як у нього за столом гуляє – з десяти шість його очорнять при всякому зручному випадку, а дев’ять – від заздрості готові збожеволіти. А при людях спину перед ним гнуть і лабузняться

Я це до того, що був в одному багатому селі священик. Скнара був відмінний, нагромадив усього, що тільки можна, і гріш більшу мав, і з одягу, та інше. У засобах не соромилося й зерно, скажемо, завжди міг притримати до кращого часу, коли гарна ціна встановиться. Головне, однак, був у нього чудовий осел. Років двадцять служив попові на совість. Не виключаю, що від того все багатство й пішло. І коли він помер, піп його й поховав на цвинтар

А тамтешнього єпископа вдача була зовсім іншою. Він була людина не жадібний, а навіть тороватий. І люб’язний до гарної людини. Якщо хто до нього зайде або заїде – так саме улюблене заняття для єпископа – з добрим гостем поговорити й закусити, ну а якщо занедужил – отут йому кращі ліки

Один раз у єпископа трапився за столом один з доброзичливців нашого попа, у нього не раз із задоволенням повним і искреннею подякою що підгодовувалася. Зайшло мовлення про скупердяйстве й хабарництво духівництва. Отут цей гість вчасно доводить: отож і так, якщо, виходить, з розумом справа повести, те з нашого попа можна більшу мати вигоду. Що таке? А те, що він осла адже у священну землю поклав, як доброго християнина, безсловесний^-та тварина. Скипів єпископ від такого над законом наруги: “Уразь його грім, доставити його до мене негайно! Штрафувати будемо!” Прийшов піп. Єпископ на нього: як він, мол, смів, так за таке преступленье за церковним правилом я тебе у в’язницю. Панотець просить день на міркування. І не журиться особливо, тому що на калитку має надію нерушиму. Іде ранком до владики й прихоплює із собою повновагих двадцять ліврів. Єпископ знову на нього – пущі вчорашнього, А він йому я вам, говорить, зараз усе по совісті, тільки отойдемте, ваш високопреосвященство, трохи убік, щоб довірча розмова була. А сам розуміє, що час прийшов не брати, а давати, що дати зараз – прибутковіше. І починає: що, мол, був у мене осів. Такий роботящий – і помітьте, адже правду говорить, – що я на ньому заробляв по двадцятьох су в день. І розумник, до того, що, от бачите, заповів вам двадцять ліврів на вічне поминовение, щоб упастись від пекельного полум’я. Єпископ, звичайно, говорить, що Господь віддасть за смиренну працю й простить пес гріха

Так і знайшов управу єпископ на багатія попа. І Рютбеф, що розповів, як була справа, із усього вивів повчання: хто йде до судді з хабаром, може распраии не боятися, за гроші й осла викрестят.

ПРО ВИЛЛАНЕ, ЩО ПОЗОВ ПРИДБАВ РАЙ

Якщо ви не читали самі, те от що, між іншим, у Писанні писано. Один виллан пом. ер у п’ятницю, рано ранком. Помер і лежить, а душу вже з тіла вийшла геть. Але по якійсь невідомій причині не йдуть за нею катувати її ні чорт, ні ангел. Душу тугий же осміліла. Оглянулася. У небі архангел Михайло чиюсь душу а рай несе. І вілл-нова душа за ними. Святий Петро душу ту прийняв. І незабаром до воріт вертається. Дивиться – отут пилланова душу. Ти звідки, хто тебе привів, чому без супровідного, запитує, И говорить: немає в нас у раї місця для хамів. А виллан йому: сам ти хам, теж мені шляхетний, це, говорить, ти тричі Добродії зрадив, як у Євангелії сказано, і за що тебе Бог в апостоли вибрав! Тобі самому в раї, говорить виллан, робити нема чого! Петро йому: мол, ступай ладь, невірний. А сам засоромився, і пішов до апостола Фомі. Фома розсердився й говорить виллану, що рай належить святим і догідникам світлим, а тобі, невірному, отут місця немає. Виллан, однак, зухвало у відповідь; це хто ж, мол, невірний, якщо вас саме так і прозвали, тому що всі апостоли Воскреслі бачили й увірували, тільки ви їм віри не дали й говорите, що не повірю, поки сам рани не пощупаю. Виходить, запитує виллан, хто з нас двох буде невірним? Фома, по виду, як би утомився лаятися й пішов до Павла. Павло було бігцем до воріт, гнати мужика. Мол, де і як ти постился й упокорювався й так далі. Ступай, негідний! А мужик^-те за своє: знаємо ми тебе, лисого, сам ти перший тиран, через тебе святого Стефана жиди каменями забили. СУМОВИТИЙ духом і Павло. Іде, на дорозі Фома з Петром радяться, і вирішили втрьох іти до Бога, йому суд і міркування. Поспішив Господь до душі. Чому, запитує, ти одна тут і апостолів моїх паплюжиш, як тобі отут без вироку залишитися?! А мужича душа Всеблагому відповідає: раз апостоли Твої отут, те й мені отут залишитися, я від тебе ніколи ж не заперечувався, у Твоє по плоті світле Воскресіння завжди вірив і людей на мучення не присуджував. Їм за таке рай не закрився, так і мені нехай відкриється! Покамест живий був, я бедних привечал, кут усім давав, мандрівників напував і годував, у вогню грів, як умруть – у церкву порох проводжав. Чи гріх це? Сповідався я не ложно й смиренно Плоті й Крові твоєї причащався. Я сюди потрапив без перешкод, і не порушувати ж Вам Ваш же закон, по якому хто потрапив у рай, вічно в ньому пребудет! Христос похвалив виллана, що виграв словесне прение, видно, говорить, добре вчився

Із цієї справи урок такої: за себе потрібно стояти міцно, тому що хитрість спотворила правду, підробка зіпсувала єство, на всіх шляхах тріумфує кривда й спритність людині тепер потрібніше сили

Т. Н. Котрелев


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Середньовічні французькі байки Фабліо

Categories: Нові твори

Links