Глібов Леонід Іванович “Котилася тарілочка…”
Котилася тарілочка
По крутій горі,
Забавляла любих діток
У моїм дворі,
Нам тієї тарілочки
Чому не любить –
Хорошая, золотая
І як жар горить.
Прийшла баба – сама чорна
І чорний жупан,-
Заховала тарілочку
У синій туман.
Постихали співи й жарти
У дворі моїм;
Золотої тарілочки
Жаль стало усім.
Зачинився я у хаті,
У віконці став
І про тую тарілочку
Співати почав:
“Туманочку, туманочку!
Поклонись зорі,
Покоти нам тарілочку
По нашій горі…”
Де не взявся
Невідомий птах,
Довгохвостий, гостроносий,
На восьми ногах,
Тільки став я приглядаться –
І що, і відкіль,
А він зразу розігнався –
І в вікно сусіль…
Я – на піч та у куточку
Зігнувсь, притаївсь
І, щоб птах той не нагибав,-
Сяденцем укривсь.
Навіжений птах літає,
Не найде ніде
І тонесенько виводить:
“А де дідок, де?”
Закричав горлатий півень
І прогнав мій страх,
Я зрадів – і не побачив,
Де той дівся птах.
От вам загадка новенька
Ще на інший лад;
Розгадайте, любі дітки,
Дуже буду рад.
Золотую тарілочку
Всі знають давно:
То на небі Сонце ясне,
На весь світ одно.
Чорна баба – Нічка темна:
Із давніх-давен
Покриває все на світі,
Як погасне день.
Заховався, шуткуючи,
Дідусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
Що той птах – Комар.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)