ГЕСІОД

(к. VIII – поч. VII ст. до н. є.)

ГЕСІОД (к. VIII – поч. VII ст. до н. є.) – давньогрецький поет.

Після Гомера першим поетом, історичне буття якого не викликає жодних сумнівів, був Гесіод. Його історична поява спричинилася самим часом, точніше, дальшим розкладом общинно-родового суспільства, що засвідчив уже Гомер у своїх поемах. Дедалі поглиблювався конфлікт між аристократією та селянством. У самій общині почався соціальний поділ, розшарування землеробів, що призвело до появи середнього та біднішого селянства. Нові соціальні групи вже не задовольнялися

традиційними темами щойно народженої літератури. Розвиток сільського господарства змінював психологію селянства, вже міцно зв’язаного з клаптиком власної землі, якої раніше в нього не було. Тепер цьому селянинові потрібні були твори, які б розповідали не про війни і подвиги міфологічних героїв, значною мірою вже йому чужих, а про мирний побут і працю, твори, які би практично йому допомагали у важкій повсякденній роботі.

Виразником нових духовних запитів землеробів і став Гесіод, засновник дидактичного епосу (давньогрец. “дидактос” – настановчий, повчальний).

Час життя Гесіода

визначити неможливо за браком точних відомостей. Але, найімовірніше, він жив наприкінці VIII і на початку VII ст. до н. е., хоча дехто з учених і припускає, що Гесіод міг бути молодшим сучасником Гомера. Як розповідає сам поет у своїх творах, батько його був мореплавцем, але через деякий час мусив відмовитися від цієї небезпечної професії, придбав шматок землі в малопридатній для сільськогосподарської праці Беотії (одна з центральних областей Греції з головним містом Фіви), збудував хатину. З дитинства Гесіод допомагав батькові хазяйнувати, випасав його невеличку отару овець біля гори Гелікон. За міфами, на ній проживали покровительки мистецтв – прекрасні Музи. Цікаво, що свій поетичний талант Гесіод пов’язує з цими богинями:

Пісень прекрасних своїх

Научили вони Гесіода

У ті часи, як овець під священним

Він пас Геліконом…

З буйнозеленого лавра

І посох чудовий зробили,

Дали мені, божественних пісень

Надихнули в дарунок,

Щоб я оспівував в піснях тих

Те, що було і що буде.

Плем’я блаженних богів

Величати мені наказали…

(“Теогонія”. 22-23, 30-34, тут і далі пер. Н. Пашенко)

Після смерті батька Гесіод з молодшим братом Персом поділили його спадщину. Гесіод продовжував господарювати і нажив певних статків. Інакше сталося з Персом. Він виявився людиною легковажною і швидко розтринькав усе, що отримав у спадок. До того ж, ще й підкупив нечесних суддів і відібрав у брата значну частину його батьківщини. Цей учинок дуже образив його, і коли Перс звернувся за допомогою до Гесіода, той вирішив допомогти братові, але не матеріально, а… у формі моральних повчань. Для цього він і створив свою дидактичну поему “Роботи й дні”. Мабуть, перед цим поет склав велику поему “Теогонія” (“Походження богів”), від якої збереглася лише початкова частина (трохи більше тисячі рядків). Традиційно прославивши спочатку Муз (“Музи навчили мене незрівнянні заспівувать гімни”), Гесіод розповідає, як із безодні Хаосу постають Гея (Земля), підземне царство Тартар, сила любові (Ерот). Від Геї народжується Уран (Небо), Ереб (Пітьма) і Ніч, а від Ночі – Ефір і День. Від союзу Урана та Геї з’являються титани, яких очолює могутній Крон, батько Зевса. Далі Гесіод розповідає про народження інших богів, боротьбу Зевса з Кроном, якого Зевс скидає з трону в Тартар і стає володарем землі та небес, про війну з титанами тощо. Інколи поет обмежується простим переліком імен богів, що народжувалися, але часом створює цікаві та складніші в художньому плані картини – такі, як покарання Кроном свого батька Урана, врятування Реєю сина Зевса, боротьба Зевса з титанами, з потворним велетом-драконом Тіфоном, подвійний обман Зевса хитрим Прометеем. На жаль, основна частина “Теогонії”, що давала повний родовід богів і героїв, до наших днів не дійшла.

Можливість чітко уявити особистість самого поета дає поема “Роботи й дні”, в якій він постає простою, мудрою і працьовитою людиною, котра, глибоко шануючи працю землероба, сама звикла до суворих умов життя, важкої фізичної праці. Свій твір Гесіод адресував Персу, котрого хотів залучити до корисної праці, і з цією метою дає низку настанов. По суті ж, поема є зведенням правил народної мудрості, які має виконувати звичайний беотійський селянин. Тобто поет звертається (і водночас сам виступає як виразник його інтересів) до такого землероба, у якого вже є ділянка землі, хата з добром, пара волів. Але він ще не такий багатий, щоби придбати одного-двох рабів, у нього навіть немає наймитів, яких, як радить Гесіод, слід залучати до робіт лише у короткий період жнив, щоб зібрати врожай швидко і без усяких втрат. Отже, головним знаряддям праці цього селянина стають його власні руки та руки його домочадців.

Поет не приховує труднощів, пов’язаних із сільськогосподарськими роботами, часом він взагалі досить песимістично оцінює все життя селянина. Попри пануючу в суспільстві несправедливість, невідповідність витрачених зусиль плодам роботи, поет усе ж єдиний вихід зі скрути бачить у важкій і часом невдячній, але чесній праці, яку все одно поважає, любить і цінує, а працелюбність уважає чи не найголовнішою чеснотою людини.

Поему “Роботи й дні” можна умовно поділити на чотири частини. У першій (1-212) Гесіод після звернення до брата розповідає йому кілька притч і одну байку, мораль яких – у світі панують несправедливість, неправда, і людські справи на землі безперервно погіршуються. Це історія двох сестер Ерід, одна з яких сварить людей, вносить в життя суспільства жахливі війни, “злу ворожнечу”, а друга, навпаки, допомагає селянам у їхній мирній праці, корисній практичній діяльності і навіть намагається підштовхнути до мирного змагання:

Здатна вона і ледачого навіть

Примусить до праці;

Бачить ледащо, як поруч

Сусіда його багатіє,

Й сам почина поспішати

З сівбою, посадкою, краше

Щоб було в хаті. Змагання

вони починають і кожний

Прагне багатства. Корисна оця

Лиш Еріда для смертних.

(20-24)

Друга історія – це легенда про зловісну та хитру Пандору, жінку, створену й оживлену богами і послану Зевсом на землю як покарання людям за вчинений Прометеем злочин – викрадення з неба вогню і передання його смертним. Прийшовши до домівки Епіметея, Прометеевою брата, Пандора стала його дружиною. Через деякий час, незважаючи на заборону Зевса, відкрила подаровану ним скриньку, звідки вилетіли всі нещастя, лиха і хвороби й упали на людський рід. Налякана жінка вмить закрила кришку, і в скриньці залишилася лише надія. Досить песимістично звучить думка Г. з цього приводу:

Напасті інші без ліку

Кругом поміж нами блукають,

Повно-бо їх на землі,

Та й на морі великому повно.

Слабості всякі між люди

І вдень, і вночі без зазову

З власної волі приходять,

Приносячи смертним нещастя…

(Тут і далі пер. В. Свідзинського. 100-103)

Третя оповідана Гесіодом легенда торкається проблеми зміни людських поколінь. Він першим в античності порушив це питання і, виражаючи позицію ранніх грецьких філософів, прийшов до невтішних висновків: людське суспільство деградує, і в майбутньому його чекає регрес, поступова втрата всіх людських цінностей, і, передусім, моральних. Поет уважає, що спочатку існувало найпрекрасніше золоте покоління людей, подібних до богів, якому земля постачала вдосталь всього необхідного для життя, кілька разів на рік давала врожаї, її не потрібно було обробляти, люди проживали в мирі та злагоді. Проте вже срібне покоління було іншим, не схожим на золоте. Надто погордливе, воно навіть відмовлялося від своїх богів. Йому на зміну прийшло грізне покоління людей-воїнів, закутих у бронзу, вони розпочали криваві війни. На короткий час поліпшилося життя у вік героїв, людей-напівбогів, але він виявився надто короткочасним, бо “люта війна і страшні бойовища звели їх зі світу”. Поет має на увазі як Троянську, так і Фіванську війни за спадщину царя Едіпа, у них і загинули могутні герої Греції. Гесіод особливо бідкається, що йому доводиться жити серед людей найжахливішого – залізного покоління:

Нащо ж судилося жити

Мені серед п’ятого роду?

Чом я раніш не помер

Або чом не родився пізніше?

Нині-бо плем’я існує залізне.

Ні вдень, ні вночі вже

Не перепочити йому від труда,

Позбутися смутку.

Долі не має. Турботи тяжкі

Від богів йому дані…

Першу частину поеми завершує байка “Про солов’я і яструба”. Яструб несе нещасного співця лісів, уп’явши в нього свої пазурі, і той пищить від болю. А яструб йому говорить, що він значно сильніший і, отже, доля пташки залежить від бажання хижака:

Я й пообідати можу тобою й пустити на волю.

(Тут і далі пер. Н. Пащенко. 209)

Алегорія цієї байки досить прозора. Гесіод говорить про сучасні йому відносини між людьми, коли родові аристократи були ще всевладні, а бідніші люди перебували в цілковитій залежності від них. Можливо, й сам Гесіод відчув на собі “справедливість царів”, але його песимістичний висновок звучить як протест проти існуючого порядку (до речі, ці слова з гордістю промовляє яструб):

Розуму в того нема, хто хотів би

Змагатися з сильним:

Він перемоги не матиме,

Горе й ганьбу лиш заробить.

(210-211)

Проте песимізм Гесіода виявляється не таким уже безнадійним. Він сам протиставляє йому досить тверде переконання, шо всі лиха і нещастя можна подолати працею і незмінною вірою в правду та богів. Вони врешті принесуть людям полегшення.

Друга частина поеми, яку можна назвати “Поради” (213-380), прославляє правду, без якої люди не можуть жити. Інша справа, що в буденному житті вона дуже часто порушується “царями-дароядцями”, але поет нагадує, що безсмертні боги пильно стежать за їхніми діями, “Зевсове око все бачить і всякую річ примічає”. Ідея справедливості стає у Гесіода найвищим етично-моральним принципом. Уже в першій частині Гесіод неодноразово звертається до Перса, закликаючи його прислухатися до правди і до корисних порад: “Я ж тобі. Персе, лиш чистую правду сказати бажаю”. Ця друга частина також рясніє окремими порадами і зверненнями до брата:

Персе, ти гордощів бійся

І слухайся голосу правди!

(213)

Гесіод повчає, що люди і держави можуть бути щасливими там, де розквітає правда, яку незмінно дає Зевс:

Персе, візьми до душі

й якнайкраще розваж моє слово:

Слухайся голосу правди

Та думки не май про насильство,

Цей-бо закон для людей

Встановив олімпієць Кроніон…

А чоловікові правду він дав –

Найкоштовніше благо.

Хто, усвідомивши правду,

Її привселюдно шанує,

Щастя тому дає Зевс,

Що далеко сягає очима.

Як же хто, свідчачи, каже неправду

Й клянеться брехливо,

Той справедливість порушив,

Самого себе загубивши.

Після такого й нащадки

Лишаться у світі нікчемні,

Хто присягає правдиво,

У того й нащадки величні.

(Тут і далі пер. В. Свідзинського.

274-276, 279-285)

Гесіод засуджує насильство, несправедливість, зло, прославляючи доброчесність людини, її уміння слухати поради. Особливо він вихваляє схильність і прагнення людей до роботи, яка відганяє голод. Лише праця може допомогти придбати багатства.

Поет із презирством ставиться до ледарів і нероб, протиставляючи їм трударя:

Голод-бо завжди товариш тому,

Хто не хоче робити.

Люди й безсмертні однако

Ненавидять тих, хто в неробстві

Вік проживає, подібно до трутнів,

Позбавлених жала,

Що, не працюючи, бджіл працьовитих

З’їдають роботу.

Хай тобі приязно буде

Добром невеликим рядити,

Щоб своєчасно стодоли твої

Виповнялися хлібом.

Все нам робота дає –

І великі отари й багатство…

Жодна робота не чинить ганьби,

Лиш неробство ганебне.

(302-308, 311)

Наведені рядки – це справжній гімн людській праці. Гесіод радить Персові уникати поширених пороків: ніколи не зазіхати на чуже багатство, не знущатися зі слабких і немічних, з пошаною ставитися до старих батьків і взагалі шанувати старість, допомагати нещасним сиротам, ніколи не забувати приносити жертви богам.

Решта рядків цієї частини – короткі афористичні думки, не пов’язані між собою сентенції (можливо, деякі з них здавна вже були прислів’ями), а всі разом – прояв глибокої народної мудрості. Усі вони спираються на життєвий досвід багатьох поколінь землеробів. Інакше кажучи, Гесіод створює для селянина досить компактний моральний кодекс поведінки в житті, якого той має дотримуватися в умовах страшного “залізного віку”. У всіх цих практичних і моральних порадах якоюсь мірою віддзеркалюється і внутрішній світ самого поета, звичайного беотійського селянина, тільки значно мудрішого за інших, з його практицизмом, недовірливістю, хитрістю, жадобою до збагачення, з його мораллю і забобонами тощо.

Тема основної, третьої, частини поеми (382- 764) охоплюється першою половиною її назви – “Роботи”. Йдеться про ті роботи, що їх повинен виконати селянин протягом чотирьох сезонів року. Гесіод не обіцяє Персові легкої праці та великих успіхів, навпаки, попереджає про важкі умови сільськогосподарських робіт. Але це єдиний засіб “з голодом більше не знатись”, єдина можливість досягти добробуту. Говорячи про роботи, Гесіод має на увазі тільки сільський труд, навіть не згадуючи про працю ремісників численних професій, яких у Греції на той час уже було багато.

Огляд робіт позбавлений послідовності. Починає Гесіод свою оповідь про них з весни, коли всюди розпочинається оранка земель. Давши побіжно кілька настанов про необхідність добре працювати, він переходить до робіт осінньої пори, радячи, зокрема, “коли сиплеться листя з дерев”, виготовляти з них необхідні в господарстві речі – ступи, скріпи для плуга, а потім знову повертається до весняних турбот і розповідає про годування “волів криворогих”, яких придбали завчасно, про оранку землі без усякого перепочинку, сівбу з обов’язковим загортанням зерна землею й тут же додає, що всі ці роботи мають бути заздалегідь визначені і виконані вчасно.

Поради Г. мають найрізноманітніший характер. Трапляється, що він сам визнає свою некомпетентність у якомусь питанні і… все-таки радить. Він попереджає, що плавав у морі лише один раз, з узбережжя міста Авліда до острова Евбея (відстань між ними зовсім невелика – кілька кілометрів) на співочі змагання, звідки повернувся переможцем – з “вухатим триніжком”. Гесіод не фахівець “у справах морських”, і все ж низку порад щодо часу відплиття корабля, його підготовки і спорядження, місця, де можна зерно вигідно продати, він докладно подає.

Даючи вказівки, Гесіод виходить із прикмет природи, яку чудово знає. Практичність поета виявляється і в останніх рядках цієї частини, що містять життєво-повчальні та моральні настанови і часом торкаються інтимного життя людини. Як і попередня, третя частина також містить ряд повчально-афористичних сентенцій, декотрі з яких є, мабуть, народними прислів’ями: “Кару накликать блаженних безсмертних завжди стережися”, “Небалакучий язик для людей – то найкраще багатство”, “Дій лише так: утікай від страшного людей поговору”, “Слави відлюдника чи хлібосола ти оберігайся”, “Справи роби своєчасно та й міру в усім зберігай”, “Бійся вважатись товаришем злим, ненависником добрих”, “Міру в словах збережеш – і всякому будеш приємним”, “Гірше про себе почуєш, коли ти гудитимеш інших”.

У заключній, четвертій, частині поеми (765- 828) розгортається тема, пов’язана з другою половиною назви – “Дні”. Посилаючись на думку народу, Гесіод перелічує дні, щасливі й нещасливі для початку тієї чи іншої роботи. Визначені завдяки спостереженням багатьох поколінь, ці дні в стародавні часи були єдино відомим своєрідним календарем для землеробства, який зумовлював порядок сільських робіт.

Гесіод називає “священні” дні – “перед першим числом і четвертим”, сьомий день (“народивсь Аполлон ліроносний”), а також восьмий і дев’ятий. Та особливо “чудові для людських звершень” одинадцятий і дванадцятий дні. Але тринадцятого дня не можна починати сівбу, хоч він придатний для саджання городніх рослин, тощо.

У часи життя Гесіода і в пізніші періоди існування Еллади поема “Роботи й дні” була надзвичайно популярною, конкурувала з епосом Гомера, в усі часи її вивчали у школах. Правдивість життєвих істин, сконцентрованих у ній, її проста і зрозуміла кожному селянинові мова зробили поему його вірним порадником, у якому він знаходив не тільки напівзабуті істини, відповідь на те, як, що і коли робити, а й моральну підтримку в житті.

Гесіод використовує розмір епічних поем – гекзаметр, але його мова відрізняється від гомерівської. Тут немає таких яскравих метафор і порівнянь, яку Гомера, поради і настанови Гесіода вимагали лаконізму, стислих форм, простоти й чіткості у викладенні думки, адже йшлося про буденне життя, працю і мораль звичайного селянина. У поемі “Роботи й дні” вже немає могутніх міфологічних героїв, величних богів Олімпу, не вирішується доля окремих героїв, племен і народів, відповідно немає і пафосу героїки, високого стилю, особливих художніх прийомів. Г. обома ногами стоїть на землі, пише про землю і тих, хто її обробляє.

Гесіод, мешканець села, виявив себе тонким знавцем та уважним спостерігачем природи. Увесь його твір – свідчення глибокого розуміння поетом природних явищ, його прагнення поставити їх на службу людям. Особливо виділяється в поемі епізод приходу зими (у 3-й частині), де талант Гесіода-художника розкривається повною мірою. У Гомера подібних розлогих картин природи немає. Наочною, зримою постає оповідь поета, коли він зображує льодове дихання північного вітру Борея, від якого все живе намагається заховатися у затишні місця, а людина поспішає до теплого житла.

З ім’ям Гесіода пов’язаний ще ряд творів: “Щит Геракла” (збереглося близько 480 рядків), “Каталог жінок” і “Великі праці” (дійшли нечисленні фрагменти), але вже в античності виникли сумніви щодо авторства Гесіода. Це питання досі залишається невирішеним.

І. Франко переклав українською мовою “Теогонію”, “Роботи і дні” (під назвою “Діла й дні”), і написав дослідження “Гесіод і його твори “. Поему “Роботи і дні “переклав також В. Свідзинський.

В. Пащенко, Н. Пащенко