Героїзм чи трагедія? (за твором Тараса Шевченка “Гайдамаки”)
Аж ніяк не хочу, щоб мене звинувачували в неповазі до великого Кобзаря чи в нелюбові до української літератури, але хочеться висловити деякі свої міркування щодо розгляду твору Тараса Шевченка “Гайдамаки” на уроках української літератури. Безумовно, що народ утисками можна довести до такого гніву, до такого стану, що людям краще померти, аніж так жити. Але померти не просто так, а відстоюючи свої права. Власне, цьому й присвячений зазначений твір Тараса Шевченка. Але, на мою думку, під час вивчення цього твору слід більше говорити про трагедію
І відбувається людиновбивство, жорстоке за своєю суттю, бо це вже не зовсім люди, раз вони можуть нищити, не жаліючи нікого: ні дітей, ні старих. Ненависть настільки застить очі, що батько нищить своїх дітей. Це велика трагедія, спричинена несправедливістю, але аж ніяк не героїзм, коли Ярема “по три, по чотири так і кладе”, а навколо –
То хіба це героїзм? Це трагедія, де людські долі переплітаються в кривавому місиві, і годі шукати крайнього чи винного у тій кривавій колотнечі. Безумовно, що передумови до такого страшного лиха є, і причини є, але немає тут героїв і бути не може. Бо там є дитячі сльози, крик жінок і старих людей. Де немає місця милосердю, там немає вороття до світлих днів.
Тож прочитаймо ще одну трагічну сторінку нашої історії, вдумаймось у ті події, помолімось за душі загиблих, поміркуймо над тим, щоб це ніколи не повторилось.