Гайдамаччина – потяг до волі (За поемою Т. Шевченка “Гайдамаки”)

Поема “Гайдамаки” вважається найбільш визначним твором у ранній творчості Кобзаря. Цей твір великий за обсягом і ще більший за змістом. Справжнім героєм поеми є український народ, і тому “Гайдамаки” справляють на читача таке виключне враження.

У кінці XVIII століття на Правобережній Україні спа­лахнуло селянське повстання, яке одержало назву Коліїв­щини. Широкі маси українського народу, звані гайдамака­ми, повстали проти польсько-шляхетського гніту.

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали.

Встали, подивились на той Чигирин,

Що

ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

Такий настрій оповідача – самого Шевченка. Люди, над якими знущались, у яких відбирали останнє майно, люди, які втратили останню надію, озброєні такою історичною пам’яттю, є неабиякою силою – як військовою, так і суспільно-політичною. І розтеклася гайдамаччина Украї­ною, немов та пожежа.

За кожну краплину крові, за кожну кривду українців ляхами гайдамаки відомщають сповна:

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

Гайдамака годі просити

про помилування. Гайдамакові годі пропонувати викуп за свою грішну голову. Гайдамака є втіленням усенародного шаленого гніву. Визволення України – єдина мета гайдамаків.

Як визначалось, героєм поеми є народ, на тлі якого Шевченко вирізняє три величні постаті.

Ярема Галайда – типовий гайдамака. Його образ дещо романтизований: хлопець потерпав від хазяйської сваволі, утратив кохану, і навіть у гайдамацькому загоні Залізняка Ярема не знаходить спокою. У боях Ярема відзначається як мужній і безжальний воїн. Лютий гнів Яреми є справедливим:

А Ярема – страшно глянуть –

По три, по чотири

Так і кладе.

Іван Гонта та Максим Залізняк – історичні постаті, ватажки Коліївщини. Залізняка можна вважати “батьком” гайдамаків: він готовий подати особистий приклад, він мужній і щирий. “Орел сизокрилий” – так кажуть про отамана Залізняка, який кровно пов’язаний зі своїм народом. Образ Івана Гонти більш складний. Душа цього щирого лицаря немов роздерта навпіл: він водночас уболіває за долю народу і власних дітей-католиків. Але врешті-решт почут­тя обов’язку переважує – Гонта вбиває своїх дітей!

Недаремно царська влада відправила Шевченка на заслання. Такі твори, як “Гайдамаки”, дійсно були небезпеч­ними: а що як українці згадають про гайдамаччину, про Гонту й Залізняка? Проте пробудження національної са­мосвідомості в так званих “малих” народів Російської імперії зупинити вже не вдалося. Потяг до волі – ось що означало таке пробудження народу від споконвічного сну.

Великий Кобзар своєю поемою вчить читача пам’яті, якщо цьому взагалі можна навчити. “Слухайте, щоб дітям потім розказать, щоб і діти знали, внукам розказали”, – на цьому наголошує Шевченко. Народ повинен знати свою історію. Коліївщина є дуже сумним уроком, з якого треба зробити певні висновки. Чому так сталося? Поет неодноразово ставить це питання і намагається відповісти на нього. На жаль, історія України дає зовсім інші відповіді. Кара повинна йти від Бога, і тоді вона буде справедливою. Але ж хто сказав, що не Бог скерував народні маси в бік гайдамаччини, заливши ворожою кров’ю багатостраждальну українську землю?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Гайдамаччина – потяг до волі (За поемою Т. Шевченка “Гайдамаки”)

Categories: Твори на вільні теми

Links