Поема “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка

У творчості Т. Г. Шевченка поема “Гайдамаки” посідає особливе місце. Цей твір, найбільший за обсягом із усього “Кобзаря”, відрізняється не тільки високою літературною майстерністю, але й доскональною вірністю історичних фактів, глибоким вивченням перебігу подій, про які розповідається в поемі.

Т. Г. Шевченко взяв за основу сюжету “Гайдамаків” один з епізодів Коліївщини – повстання на Україні 1768 року. Сам поет походив з тих місць, де відбувалися події, тож мав змогу чути думи та пісні, спогади та легенди про гайдамаків.

Починаючи роботу над поемою, він вивчав історичні праці, написані російськими, польськими, українськими авторами. Врешті з’явився глибокий твір, де історична правда поєднана з народним поглядом на ті жорстокі, криваві часи.

Герой поеми, через сприйняття якого показані події, – сирота Ярема Галайда, наймит у шинкаря Лейби. Єдина розрада у його тяжкому житті – кохана дівчина, дочка титаря. Вона відповідає на кохання Яреми, та життя розгортається так, що особисте щастя героїв можливе лише через боротьбу за народне щастя. Гайдамаки піднялися проти конфедератів, і Ярема хоче приєднатися до них. Любов до

своєї пригніченої батьківщини, ненависть до загарбників приймають у Яреми особисті риси: конфедерати вбили батька Оксани, а саму дівчину забрав старший для розваги.

Сюжетна лінія Оксани й Яреми далі розгортається на тлі велично змальованих картин повстання. Багато крові проллється, але символічна сцена, що відбувається в гетьманській столиці – Чигирині: козаки вночі освячують зброю. Кобзар співає пісні про Максима Залізняка та гайдамаків, потім освячується зброя, православний священик виголошує промову і закликає гайдамаків захистити Україну:

Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать!

Починається великий бій проти шляхти:

Горить Сміла, Смілянщина,

Кров’ю підпливає…

Чорним шляхом запалало,

І кров пролилася

Аж у Волинь.

Т. Г. Шевченко вірний історичній правді. Народний гнів супроводжується жорстокістю, страшні, криваві епізоди ідуть чергою один за одним. І лірична лінія Яреми й Оксани допомагає читачеві зрозуміти, що та жорстокість – не природна, що її викликало довге знущання над людьми. Оксана й Ярема знаходять один одного, вінчаються, але особисте щастя неможливе. Ярема повертається до гайдамаків. Весілля закінчується пожарищами, поема – найстрашнішою картиною. В Умані, на базарі, стоїть ксьондз, з ним двоє хлопчиків, дітей ватажка гайдамаків Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, і ось ксьондз каже:

Гонто, Гонто!

Оце твої діти.

Ти нас ріжеш – заріж і їх:

Вони католики.

Гонта вбиває синів. Але Шевченко не звинувачує воїна, котрого жорстокі обставини поставили перед необхідністю кривавої жертви. Де правда, де кривда? Хто винен у тому що, як каже Гонта:

Сини мої, сини мої!

На ту Україну

Дивітеся: ви за неї

Й я за нею гину.

Шевченко – великий поет. І тому він відданий високій правді. Народна війна – це завжди кров та вогонь, де гинуть і праві, і винуваті. І з усією силою свого таланту Шевченко звинувачує тих, хто став причиною народного страждання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поема “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка