Героїня драми Андрєєва “Анфіса”

“Інфернальна жінка” у дусі Достоєвського, “розпусниця”, “сильна, владна, багато обдарована натура”, “боязка, безпомічна, жалюгідна, сама звичайна” – так по-різному оцінювали сучасники новий психологічний тип жінки, описаний Андрєєвим у його драмі “на сюжет із сучасного життя”. Вона живе серед ординарних присяжних повірників і старої невідомої Бабусі (Долі, Долі), що невпинно перебирає спиці, поблескива-нию яким “відповідають сліпі миготіння неквапливого маятника, тільки-но встигаючого вистачати секунди, що

летять,”.

Коли Анфіса приїхала в будинок Костомарових, вона “була царицею”, була “світла” і тільки думала про те, “щоб порадувати людей і – навчити”. Тепер – ходить тінню, ледве ступаючи, швидко сковзає по кімнатах, плаття завжди чорне, “і не завивається”, зі страшними очами вбивці, у яких тільки ненависть і злість, отрута на вустах і в персні на пальці. Щиросердечний надрив, хворобливе-істеричне-хворобливе поводження раніше розумна, рішучої Анфіса результат її любовних відносин із чоловіком сестри, людиною байдужим і легко пересичується жіночими пещеннями. “Ви розпинаєте

жінку, Федір Іванович”,- у жаху шепотить бліда А. І відразу просить про любов: “Мені ж нікуди піти, Федя. Пошкодуй же ти мене…”

Анфіса Павлівна – жінка трагічна й таємнича, в очах її бачать лють і страждання, і ще божевілля, що горить жовтим вогнем. А. убиває Костомарова не тільки з ревнощів: вона виконує чиєсь веління, доручення долі, вона стратить свого коханця за те, що той нікого не любить

Анфіса жертва століття, воно не підноситься на висоту близької їй по світовідчуванню й щиросердечному розламу ибсеновской Гедди Габлер. Одна з “трьох сестер” андріївської п’єси, що переживає трагедію волі й трагедію підлоги, вона в страху б’ється між побутом і містичним жахом своєї самотньої й страшної долі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Героїня драми Андрєєва “Анфіса”