Герої роману “Вся викторианская епоха збилася зі шляхи”
У романі це передано словами: “Вся викторианская епоху збилася зі шляхи”. Духовний перелом переживають і герої роману – Чарлз Смитсон і Сара Вудраф. Кожний з них прагне одержати волю й осягнути свою теперішню сутність. Чарлза пригнічує “задушлива добропорядність” його оточення й епохи. Сара прагне до незалежності. Доля, з’єднавши їх на якусь мить, приховує в собі багато непередбачених ситуацій, як і характер головної героїні. Фаулз не випадково пропонує у фіналі роману кілька варіантів можливого завершення сюжетної лінії.
В “Жінці французького лейтенанта” чимало літературних асоціацій, прямій і непрямій схожості з романами Ч. Диккенса, Дж. Остен, Э. Троллопа, Т. Гарди, Дж. Элиот. Образ Сари близький до таких героїнь Гарди, як Юстасия Вий, Тесс Д’эрбервилль, Сью Брайдхед. У добутку Ф. створювана атмосфера викторианского роману, передані реалії побуту. Але “Жінка французького лейтенанта” – це, звичайно, не історичний роман. У ньому немає опису
До питання про роман як жанровій формі Фаулз звертається в “Хробаку”. Цей добуток написаний у дусі романів Д. Дефо, його події відбуваються в XVIII ст., а точніше – в 1736 р. Автор перераховує події, які відбувалися в той час (страти, пожежі), включає в текст виписки з тодішніх журналів, королівські укази, розповідає популярні кулінарні рецепти тієї епохи, детально зображує одяг і звичаї. В основі сюжету – оповідання про подорож по рідних краях, що здійснює молодий аристократ Бартоломью. Відтворюється колорит епохи, а стиль оповідання й Мова персонажів стилізовані “під XVIII сторіччя”. У тексті досить часто зустрічаються міркування про потенціал романної форми, що приховує самі неможливі можливості й щораз може породити щось нове – так само, як “меггот” (у перекладі з англійської це слово означає “личинка”) щораз представляє миру щось непередбачене
Проблемі співвідношення мистецтва й дійсності присвячена “Вежа із чорного дерева”. У цьому романі також обговорюється питання про своєрідність науки й мистецтва і їхні функції (розділ “Мистецтво й наука”): “Мистецтво, нехай навіть найпростішому, є відображенням істин, досить складних, щоб бути висловленими наукою”. Те загальне, що ріднить учених і художників, складається в прагненні до істини, але якщо мир науки – це мир розуму й логіки, то у світі мистецтва їхнє панування неможливо. Мистецтво пов’язане з людською душею й не піддається аналізу за допомогою наукових методів. Мистецтво завжди залишиться самим доконаним способом людського спілкування
У романі розвивається думка про невіддільність мистецтва й життя. Фаулз протиставляє образи двох художників, двох типів особистості – абстракціоніста Девида Вільямса й Генрі Бресли, органічно пов’язаного із природою, життям, наділеного свіжістю й повнотою сприйняття реальності. Дводенний “діловий візит” Бресли в мир Вільямса стає для нього школою самопізнання. Зустрічаються художники різних поколінь і різний мировоззренческой орієнтації. Відвідавши садибу Бресли, що живе серед лісів і полів, спілкуючись із природою, Вільямс починає відчувати, як цей мир захоплює його, тягне красою, зачаровує своєю таємницею. Оглядаючи роботи Бресли, спілкуючись із ним, він уперше розуміє, що погоня за модою привела до втрати щирих цінностей.
Абстракції підмінили життя, а сам Вільямс, як свідчить подальший розвиток подій, назавжди став їхнім бранцем. Він не може почати нове життя, відмовляється від Діани. Час зробив свою справу. Вільямс не може зробити правильний вибір, для нього важливіше спокій добре відомого й звичайного. Яскраві фарби прекрасного й вільного миру Бресли не для нього. Він приречений на існування у вежі із чорного дерева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)