Барокко як культурно-історична епоха

Перехід від Відродження до барокко являв собою тривалий і неоднозначний процес, і багато рис барокко вже визрівали в маньеризме (стильовому плині пізнього Ренесансу). Походження терміна не цілком ясно. Іноді його зводять до португальського терміна, що означає “перлина вигадливої форми”, іноді до поняття, що позначає один з видів логічного силогізму. Немає єдиної думки про зміст даного поняття, зберігається неоднозначність трактування: його визначають як культурну епоху, але нерідко й обмежують поняттям “художній стиль”. У вітчизняній

науці затверджується трактування барокко як культурного напрямку, що характеризується наявністю певного світогляду й художньої системи. Виникнення барокко визначалося новим світовідчуванням, кризою ренесансного світогляду, відмовою від його великої ідеї гармонічної й грандіозної універсальної особистості

Уже в силу цього виникнення барокко не могло бути зв’язане тільки з формами релігії або характером влади. В основі ж нових подань, що визначили суть барокко, лежало розуміння многосложности миру, його глибокої суперечливості, драматизму буття й призначення людини, якоюсь мірою на ці подання впливало

й посилення релігійних шукань епохи. Особливості барокко визначали розходження у світовідчуванні й художній діяльності цілого ряду його представників, а усередині сформованої художньої системи співіснували досить мало схожі один з одним художні плини. Література барокко, як і весь рух, відрізняється тенденцією до складності форм і прагненням до величавості й пишності. У барочній літературі осмислюється дисгармонія миру й людини, їхнє трагічне протистояння, як і внутрішні боріння в душі окремої людини. У силу цього бачення миру й людини найчастіше пессимистично. Разом з тим барокко в цілому і його літературі зокрема пронизує віра в реальність духовного початку, велич Бога

Франциско Гомес де Кеведо (1580-1645) – іспанський поет і прозаїк. Виріс при дворі, учився в університеті Алькала де Энарес. Дружив з Лопе де Вегою й Сервантесом, пікірувався з Гонгорой. За сатиричні вірші був арештований і укладений у в’язницю, де провів чотири роки. Вийшов відтіля зовсім хворим і незабаром умер. Кеведо – один із двох, поряд з Гонгорой, визнаних лідерів поезії іспанського барокко, автор політичних, філософських і релігійних творів, найбільший сатирик – автор збірника повістей “Сновидіння”, шахрайського роману ” Історія життя пройдисвіта по імені дон Паблос”, сатиричної панорами “Година воздаяния, або Розумна Фортуна”. К. уважав, що необхідно спростити лит-ру, зробити її більше доступної. Головна вимога до поетики – лаконічність і виразність. Він засновує напрямок концептизм. У поезії Кеведо добре виражене світовідчування чел-ка епохи барокко, що був іграшкою в руках долі, гос-ва й т. д.

Луи? де Го? гора (1561-1627) – іспанський поет епохи барокко. Учився праву в університеті Саламанки, служив каноніком у кафедральному соборі Кордови, мандрував по Іспанії, потім був призначений королівським капеланом, жив при дворі короля Пилипа III у Мадриді. В 1627 серйозно занедужав, втратив пам’ять і знову вернувся додому, де в крайній бідності вмер незабаром від апоплексії. Прийнято ділити творчість Гонгори на два періоди – “ясний” (до 1610) і “темний”. У перший період він пише ліричні й сатиричні вірші – традиційні сонети, романси. Плоди другого періоду – “Ода на узяття Лараче”, міфологічна поема “Сказання про Полифеме й Галатею” і вінець поезії Гонгори, одна з вершин іспанського віршованого мистецтва – цикл пасторальних “Поем самоти”. Створене Гонгорой у цей період зараховують до “ученого” поезії, так званому культеранизму або культизму – плину барочної словесності, протягом життя Гонгори визивавшему гостру літературну полеміку. Ліричний герой Гонгори – інтелектуал, естет, знавець античності, до, що точно почуває красу матеріального світу, утвір людських рук із золота, дорогоцінних каменів, для якого творець – суперник божества

Лопе де Вего народився в 1562 році в Мадриді, у сім’ї ремісника. Лопе а В 11 років він був відданий в иецуитскую школу, де навчався риториці, латинській і грецькій мовам. В 13років Лопе став автором комедії, з успіхом поставленої на сцені. В університеті слухав курс математики й астрономії. У чотирнадцять років разом з товаришами біг в Астрогу. Знайдений і повернутий додому він пішов добровольцем в армію, що відправляється в похід на Азіатські острови, а в 1588 році став воїном “Непереможної армади”. Потім працює для театральних труп, вертається до театральної роботи. Юність Лопе була бурхлива – під стать того часу. Життя Лопе де Вега зложилася нелегко, це була не волаюча вбогість, не було й міцної забезпеченості, що дозволяла б не думати про повсякденний заробіток і не писати за замовленням трьохактну комедію за один-два днів. Драматург приймає духовний сан і вступає в братерство навесні 1614 року. Після цього церковна цензура пильно стежила за його п’єсами, вирізала з них цілі сцени, а в 1625 році наклала заборону на них публікацію

Важке для країни час є періодом її найвищого культурного підйому, періодом створення безсмертних, геніальних добутків, учасником якого з’явився й блискучий національний драматург Лопе де Вега. Це було Золоте століття іспанської культури, період розквіту іспанського Відродження. Лопе не втрачав оптимізму, тому що вірив у людину й у мужній іспанський народ, для якого створював він свої добутки. Належачи до великих титанів Відродження й живучи інтересами свого часу, він зумів охопити всі найважливіші проблем-політичні, моральні й побутові. У центрі історичних драм він з разючою сміливістю порушив питання про необхідність розумної й гуманної влади, що піклується про потреби простого народу, і проголосив право цього народу боротися за таку владу й свої людські права зі зброєю в руках. Він показав силу величі повсталого народу, його розум і непідроблена шляхетність, талановитість і життєрадісність. У комедіях “плаща й шпаги” Лопе де Вега розкрив багатство внутрішнього миру людини, прославив силу теперішньої любові, захищав право молодого покоління боротися за цю любов із забобонами й відсталістю середньовіччя

Створення “театру для всіх” і його твердження в правах справедливо зв’язується з ім’ям Лопе де Вега. Лопе де Вега створив нову “театральну імперію”, і став, по вираженню Сервантеса, “її самодержавцем”. Лопе належить воістину неозора кількість добутків. До нас дійшли 474 п’єси із загального числа 1500 (або за іншими відомостями 1800-2200), з яких 426 комедій і 48 аутос, їм написаних. Відомі так само назви ще 260 п’єс, що безумовно належали його перу. У кращих своїх добутках Лопе де Вега втілив самі прогресивні устремління національного іспанського Відродження, органічно з’єднавши передові гуманістичні ідеї із традиціями іспанської народної культури. В 1635 році Лопе де Вега вмирає, і його смерть перетворюється у всенародну жалобу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Барокко як культурно-історична епоха

Categories: Нові твори

Links