“Герої романтичних творів”
Романтизм походить від французького “romantisme”. У XVIII столітті романтичним називали все надзвичайне, вигадане, фантастичне, все, що зустрічається в книгах, а не в житті. У художній літературі – це напрям, який інтенсивно розвивався в період кінця XVIII – середини XIX століття і висунув на передній план конфлікт особистості, одержимої тугою за ідеалом, зі світом, в якому цей ідеал неможливо втілити. Даний конфлікт розроблявся у двох основних варіантах: ситуації втечі героя від сталої дійсності в царство мрії, фантазії та краси (природи, поезії,
В обох варіантах на тлі оголених протиріч між романтичним ідеалом і “прозовою” дійсністю затверджувалася цінність романтичної особистості. Як зразки такої особистості фігурували, як правило, неабиякі натури, наділені незвичайною енергією і здатністю переживати “шалені” пристрасті, одержимі болісної тугою за ідеалом і прагненням до внутрішньої свободи, що відчувають тягу до всього незвичайного – героїчного, таємничого, фантастичного, екзотичного.
Романтизм як літературний напрям з’являється в Західній Європі наприкінці XVIII століття, а в Україні романтичні твори з’являються у першій половини XIX століття. Пафос романтизму полягає в утвердженні абсолютної свободи людської особистості, яка стоїть в центрі ворожого світу.
Романтизм як напрям у літературі пов’язують з такими зарубіжними письменниками і поетами, як Байрон, Гейне, Шиллер, Гете, Гюго. В Україні це насамперед Т. Г. Шевченко, П. Куліш, О. Стороженко. Романтизм – явище неоднозначне. Він розвивається в літературах Європи та України з кінця XVIII – до першої третини XIX століття. У кожній країні романтизм мав свої особливості. Високими орієнтирами романтизму були в Англії – Д. Г. Байрон, у Франції – В. Гюго, в Німеччині – Е. Т. А. Гофман і Г. Гейне, в Польщі та Білорусі – А. Міцкевич.
У романтизмі домінуюче значення має суб’єктивна позиція письменника стосовно дійсності, яка виражається не стільки у відтворенні, скільки в її перетворенні. Письменників романтизму об’єднували деякі спільні риси.
Незадоволеність дійсністю, розлади з нею, розчарованість вели до створення картини світу, що відповідає ідеалам письменника. Всі письменники-романтики відходять від дійсності. Одні – у світ туманних мрій, містичного минулого, потойбічний світ (так званий пасивний романтизм, або, точніше, релігійно-містичний). Інші мріяли про майбутнє, звали до боротьби за перебудову суспільства, за особисту свободу (активний або цивільний романтизм).
Герої романтичної поезії – особистості незвичайні, виняткові. Це або розчаровані в житті бунтарі-одинаки, що йдуть з товариства, або сильні і сміливі натури, які вчиняють героїчні вчинки, які заради щастя інших готові на самопожертву. Виключні характери діють у виняткових обставинах, в яких вони і проявляють всі свої незвичайні якості, причому герої діють поза соціально-побутових умов. Дія може відбуватися в екзотичних країнах, в потойбічному світі. У романтичних творах переважає ліричний початок. Тон їх – емоційний, піднесений, пафосний.
Щодо українських майстрів поетичного слова, то до них можна віднести І. Котляревського, найвідоміший романтичний герой якого – Еней з поеми “Енеїда”, поет-романтик М. Петренка, відомиго своєю піснею “Дивлюсь я на небо”, Євгена Гребінку, автора всесвітньо відомого романсу “Очи черные, очи страстные”, та багато інших, не менш талановитих митців.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)