Герої п’єс Бертольта Брехт
Син директора фабрики по виробництву паперу, Брехт після закінчення гімназії в Аугсбурге з 1917 р. учив літературу й філософію, а згодом медицину в Мюнхенському університеті. В 1918 р. був мобілізований в армію, служив санітаром в одному з госпіталів Аугсбурга. Тоді ж його обрали членом солдатської ради. В 1919-1923 роках відновив навчання в Мюнхенському університеті. В 1922 році його п’єса “Барабани серед ночі” (“Trommeln in der Nacht”) була відзначена Клейстивской премією
Про початок свого творчого шляху сам Брехт так розповів у листі до відомого
Під час революції я був медиком і працював у госпіталі. Потім написав кілька п’єс і навесні нинішнього року через недоїдання потрапив у лікарню… Після двадцяти чотирьох років перебування у світі Божому я небагато схуд”. Брехт одержав популярність
Брехт наприкінці війни почув смутний жарт: “Тепер уже для військової служби мерців викопують”. Ця гірка гострота в Брехта перетворилася в сюжет балади, у якій Мова йшла про те, як комісія лікарів визнала придатним до служби небіжчика, якому не страшно буде вмерти вдруге. Під грім труб і литавр солдат знову йшов у бій. Перша п’єса Брехта має назву фінікійського божка – “Ваал” (“Baal”, 1922). Це ім’я дане героєві-поетові, що деякими своїми рисами схожий на Артюра Рембо. Серед людей буржуазного кола, чиє існування суворо регламентоване, Ваал – вільна людина. Він – блукач, що зневажає законами цивілізації. Ваал наділений більшим талантом, але його мистецтво агресивно щодо всього людства.
Близький до Ваалу й герой п’єси “Барабани серед ночі” – Андреас Краглер. Після чотирирічного перебування на фронті він повернувся додому, у Німеччину, і потрапив на весілля своєї нареченої. П’єса була злободенної своїми життєвими колізіями. Колишньому фронтовикові Краглеру необхідно зробити вибір: стати анархістом, революціонером або власником. Краглер із цинізмом, властивим раннім брехтовским персонажам, вибрав сімейний затишок і двоспальне ліжко. В 1924 р. Брехт переселився в Берлін, з 1926 р. працював на посаді драматурга в Німецькому театрі Макса Рейнгардта. В 1926-1927 роках, він грунтовно вивчав діалектичний матеріалізм, виступав з лекціями в марксистській робочій школі.
Швейцарський драматург М. Фриш, що зустрічався із Брехтом після Другої світової війни, так оцінив вплив марксизму на процес формування творчого образа німецького письменника: “Зараз навіть важко уявити собі Брехта без марксистської доктрини, що вплинула на звільнення його від ідей анархізму й допомогла зберегти талант художника від сповзання в болото нонконформізму”. Дійсно, протест проти традиційного буржуазного життєвого укладу має в перших п’єсах нігілістичний характер.
В 1928 р. Брехт одружився з видатною німецькою акторкою Оленою Вайгель, що згодом стала виконавицею головних жіночих ролей у брехтовском репертуарі. У цьому ж році була написана й поставлена в Берлінському театрі на Шиффбауердамм п’єса “Трехгрошовая опера” (“Die Dreigroschenoper”), що принесла тріумфальний успіх авторові на сценах усього миру. Брехт скористався сюжетом “Опери злиденних” англійського драматурга Джона Гея, написаної двісті років тому. Дж. Гей пародіював опери Генделя. Брехт переробив “Оперу злиденних”, перенесучи дію у викторианскую Англію й змінивши трактування характерів головних персонажів. Успіх постановки багато в чому був обумовлений талановитою музикою Курта Вейля. Персонажі Брехта здаються дивними.
Кожна діюча особа, з’являючись на сцені, намагається, насамперед здивувати й уразити глядача несподіваним учинком, дотепним слівцем і парадоксом, а згодом – пісень-зонгом, зверненої до залу. Брехт виводить на оперні підмостки жителів лондонського дна – грабіжників, злиденних і аж ніяк не для того, щоб глядач плакав із приводу їхнього сумного положення. Покидьки в Брехта такі ж ділки, як і представники лондонського Сіті. У них існують свої фірми, процвітає свій бізнес. Жебрацтво – така ж професія, як гра на біржі. Поставивши знак рівності між злочинним і респектабельним миром, автор створив подвійну пародію, скомпрометувавши антагоністів буржуазного суспільства. У попередників Брехта знедолен і пригноблені виступали втіленням моральної чистоти. Для Брехта це лише виключення. В аморальному суспільстві, затверджував Брехт, розвивається інстинкт пристосовництва, що змушує забути про мораль. Моральність свідомо обумовлена матеріальними факторами. Драматург висунув гасло, що шокував публіку: “Спочатку жертва, а моральність потім!”. Брехт – матеріаліст гуманний: він уважав, що не можна ставити перед людиною непомірні моральні вимоги, не створивши для кожного нормальні умови існування. З
Середини 20-х років аж до останніх днів Брехт розробляв теорію “епічного театру”, присвячуючи цій проблемі статті, виступу, трактати: “Про оперу” (“Uber Орег”, 1930), “Про експериментальний театр” (“Uber experi-mentelles Theater”, 1939), “Малий органон для театру” (“Kleines Organon fur das Theater”, 1949), “Діалектика театру” (“Dialektik auf dem Theater”, 1953). “Епічний театр” протиставлявся традиційному, як висловлювався Брехт, аристотелевскому, що містив у собі, загалом, ремесло драматурга, акторську техніку й режисерську методику. Брехт підмінював традиційну драматичну дію оповіданням. Із цією метою він часто брав і інсценував уже відомі добутки: К. Марло “Життя Едуарда II Англійського” (“Leben Eduards des Zweiten von England”, 1924), X. Вуолийоки “Пан Пунтилла і його слуга Матти” (“Herr Punrila und sein Knecht Matti”, 1940), Я. Гашек “Швейк на Другій світовій війні” (“Schweyk im zweiten Weltkrieg”, 1943), Софокл “Антигонів” (1947) і ін. Глядач у брехтовском театрі змушений був увесь час пам’ятати, що він присутній на спектаклі, а не переноситься в уявний мир.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)