Герой роману-епопеї Л. Н. Толстого “Війна й мир”
На відміну від багатьох персонажів роману, у яких були легко пізнавані прототипи серед людей 1810-1820 років або сучасників Толстого, а також його близьких, в А. Б. не було прототипу, що вгадує явно. Автор наполягав на вигадане ім’я цього героя. Однак серед можливих прототипів називають, наприклад, Н. А. Тучкова; у деяких обставинах долі флігель-ад’ютанта Тизенгаузена можна виявити близькість із описом подвигу Андрій Болконский в Аустерлицком бої. Робота письменника над образом зажадала самого напруженої праці, його еволюція така, що із другорядного
Образ А. Б. вибудовується на переплетенні двох основних початків: зовнішнє, світське життя, служба, кар’єра – і еволюція внутрішнього миру героя. Традиція літературознавства відносить А. Б. до числа шукаючих героїв, представників духовної аристократії
Князь Андрій Болконский – син багатим, знатного й шановного
На початку роману Андрій Болконский занимающий одне із самих завидних місць у суспільстві, одружений на маленькій княгині, почуває себе нещасним у шлюбі, презирливо ставиться до світла й зізнається Пьеру, що “це життя – не по мені”. кампанія, Що Почалася, 1805 року спонукує А. Б. вступити в діючу армію, де він стає ад’ютантом Кутузова. Під час воєнних дій А. Б. хоробрий і шукає нагоди виділитися, знайти “свій Тулон”, наслідуючи в цьому своєму кумиру Наполеонові, у якому герой бачить втілення заповітної мрії про особисту славу заради щастя й благополуччя інших людей. А. Б. перебуває на поле бою під час Шенграбенского бою
На Аустерлицком поле він робить подвиг, кидаючись уперед із прапором у руках. Важко поранений, він дивиться в бездонне небо, що як би говорить про тлінність його недавніх бажань, а вид Наполеона, що любується полем бою й убитими, виявляє незначність його колишнього кумира. А. Б. продовжує лінію тих героїв російської літератури, які так чи інакше служили розвінчанню глибоко індивідуалістичної по своїй суті ідеї наполеонизма (Германн із “Пікової дами” А. С. Пушкіна, Розкольників з “Злочину й покарання” Ф. М. Достоєвського й ін.)
Виживши після поранення, втративши дружину, що вмерла родами, Андрій Болконский вирішує жити тільки для себе, більше не служити, – і вперше в житті виявляється, що його існування не підпорядковане досягненню вузькоегоїстичних цілей, навпроти, він віддає свої сили близьким людям. У цей період Андрій Болконский розуміє, що в його внутрішньому світі почалося нове життя, хоча зберігаються всі колишні зовнішні обставини її. За два роки сільського життя А. Б. багато чого передумує, багато читає, займається розбором останніх військових кампаній, а під враженням поїздки у Втішне, зустрічі з Наташей Ростовой вертається до активного життя, розуміючи, що в 31 рік вона ще не кінчена
Андрій Болконский відрізняє розумове-раціоналістичне збагнення життя, аналітичний підхід до оцінки людей і явищ. Інше сприйняття життя він відкриває для себе в любові до Наташе, спілкування з якої будить у герої кращі, емоційно-живі почуття. Після зради нареченої під враженням почуттів, що нахлинули на нього, він знову вертається в армію під початок Кутузова. Беручи участь у Вітчизняній війні, А. Б. раніше інших розуміє істота багатьох совершающихся перед його очами подій, зближається із солдатами, відмовившись від штабної служби, щоб командувати полком. У розмові з Пьером напередодні Бородінського бою він говорить про свої спостереження над “духом війська”, про його владної, вирішальної у війні силі
На Бородінському полі Андрій Болконский одержує поранення й по збігу обставин їде з Москви, що залишає жителями, в обозі Ростових. Під впливом пережитих військових подій, нових думок, фізичних страждань і каяття Наташи А. Б. примиряється з нею, однак, піднявшись до прощення, переступивши через свою ображену гордість, а головне, усвідомивши, що щирим сенсом життя є любов до ближніх, він переживає моральний надлам. Після віщого для нього сну про безуспішність боротьби зі смертю Андрій Болконский поступово вгасає, незважаючи на фізичну небезпеку, що минула; істина, що відкрилася для нього, що рухає “живим людським життям”, вище й більш того, що може вмістити його горда душачи