Генрі Катнер Механічне Его
Генрі Катнер
Механічне Его
Жанр: гумористична фантастика.
Джерело: CD “Домашня Бібліотека” (рос. мова).
Переклад на російську мову: невідомо.
Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com
Переклад на українську мову:
1) чорновий – ПроЛінг Офіс, Плай v.4.1.
2) чистовий – Володимир Ільницький, (березень 2005 + травень 2006 – вдосконалення).
Редагування №1: Михайлина Косак. 16 з 25 зауважень враховано.
Ніколас Мартін подивився через стіл на робота.
– Я не стану запитувати, що вам тут потрібно, – сказав
– Вашу матір звали Олена Глінська? – запитав робот, пропускаючи тираду Мартіна повз вуха.
– Ні, – відрізав той.
– А! Ну, тоді, отже, вона була Велика Волохата, – пробурмотів
– Не хвилюйтеся! – поспішно сказав робот. – Вас обрали для екологічного експерименту, тільки і всього. Це зовсім не боляче. Там, відкіля я з’явився, роботи являють собою одну з законних форм життя, і вам нема чого…
– Стуліть пельку! – зажадав Мартін. – Теж мені робот! Статист нещасний! Цього разу Сен-Сір зайшов занадто далеко. – Він затрясся всім тілом під впливом якоїсь сильної, але затамованої емоції. Потім його погляд впав на внутрішній телефон і, натиснувши на кнопку, він зажадав: Дайте міс Ешбі! Негайно!
– Мені дуже неприємно, – винуватим тоном сказав робот. – Може, я помилився? Граничні коливання нейронів завжди порушують мою мнемонічну норму, коли я темперую. Ваше життя вступило в критичну фазу, чи не так?
Мартін важко задихав, і робот вгледів в цьому доказ своєї правоти.
– Саме так, – оголосив він. – Екологічний дисбаланс наближається до межі, смертельної для даної життєвої форми, якщо тільки… хм, хм… Або на вас от-от наступить мамонт, або вам на обличчя надягнуть залізну маску, або вас заріжуть ілоти, або… Зачекайте-но, я говорю на санскриті? Він похитав блискаючою головою. – Напевно, мені слід було зійти п’ятдесят років тому, але мені здалося… Прошу пробачення, всього доброго, – поспішно додав він, коли Мартін спрямував на нього лютий погляд.
Робот приклав пальці до свого, природно нерухомого, рота і розвів їх від куточків в горизонтальному напрямку, немов зображаючи провинну посмішку.
– Ні, ви не підете! – заявив Мартін. – Стійте, де стоїте, щоб у мене злість не остигла! І чому тільки я не можу осатаніти як слід і надовго? – закінчив він жалібно, дивлячись на телефон.
– А ви впевнені, що вашу матір звали не Олена Глінська? – запитав робот, приклавши великий і вказівний пальці до номінального перенісся, від чого Мартіну раптом здалось, що його відвідувач заклопотано насупився.
– Звичайно, впевнений! – гаркнув він.
– То, виходить, ви ще не одружилися? На Настасії Захар’їній-Кошкіній?
– Не одружився і не одружусь! – відрізав Мартін і схопив трубку телефону, який задзеленчав.
– Це я, Нік! – почувся спокійний голос Еріки Ешбі. – Що-небудь трапилось?
Миттєво полум’я люті в очах Мартіна згасло і замінилося рожевою ніжністю. Останні кілька років він віддавав Еріці, досить енергійному літературному агенту, десять відсотків своїх гонорарів. Крім того, він знемагав від безнадійного бажання віддати їй приблизно фунт свого м’яса; серцевий м’яз, якщо скористатися холодним науковим терміном. Але Мартін досі не скористався ні цим терміном, ні будь-яким іншим, тому що, при будь-якій спробі зробити Еріці пропозицію, ним опановувала непозбутня боязкість і він починав белькотати щось про зелені луки.
– То в чому справа? Що-небудь сталося? – повторила Еріка.
– Так, – вимовив Мартін, глибоко зітхнувши. – Може Сен-Сір змусити мене одружитися на якійсь Настасії Захар’їній-Кошкіній?
– Ах, яка у вас чудова пам’ять! – сумно вставив робот. І в мене була така ж, поки я не почав темперувати. Але навіть радіоактивні нейрони не витримають…
– Формально ти ще зберігаєш право на життя, волю і так далі, відповіла Еріка. – Але зараз я дуже зайнята, Нік. Може, поговоримо про це, коли я прийду?
– А коли?
– Хіба тобі не передали, що я телефонувала? – розлютилася Еріка.
– Звичайно, ні! – сердито крикнув Мартін. – Я вже давно підозрюю, що дотелефонуватися до мене можна тільки з дозволу Сен-Сіра. Раптом хто-небудь тайкома надішле в мою в’язницю слово підбадьорення або навіть напилок! Його голос повеселів. – Думаєш влаштувати мені втечу?
– Це обурливо! – оголосила Еріка. – В один прекрасний день Сен-Сір перегне палицю…
– Не перегне, поки він може розраховувати на Діді, – тужно сказав Мартін.
Кінокомпанія “Вершина” скоріше поставила би фільм, який пропагує атеїзм, аніж ризикнула б скривдити свою незрівнянну касову зірку Діді Флемінг. Навіть Толівер Уотт, одноосібний власник “Вершини”, не спав ночами, тому що Сен-Сір не дозволяв чарівній Діді підписати довгостроковий контракт.
– Проте Уотт зовсім не дурний, – сказала Еріка. – Я як і раніше переконана, що він погодиться розірвати контракт, якщо тільки ми доведемо йому, наскільки ти збиткове вкладення капіталу. Але часу в нас майже нема.
– Чому?
– Я ж сказала тобі… Ах, так! Звичайно, ти не знаєш. Він завтра ввечері їде в Париж. Мартін випустив глухий стогін.
– Виходить, нема мені порятунку, – сказав він. – На наступному тижні мій контракт буде автоматично продовжений, і я вже ніколи зітхну вільно. Еріка, зроби що-небудь!
– Спробую, – відповіла Еріка. – Про це я й хочу з тобою поговорити… А…а – скрикнула вона раптово. – Тепер мені зрозуміло, чому Сен-Сір не дозволив передати тобі, що я телефонувала. Він боїться. Знаєш, Нік, що нам варто зробити?
– Піти до Уотта, – сумовито підказав Нік. – Але, Еріка…
– Піти до Уотта, коли він буде один, – підкреслила Еріка.
– Сен-Сір цього не допустить.
– Саме так. Звичайно, Сен-Сір не хоче, щоб ми поговорили з Уоттом віч-на-віч, – а раптом ми його переконаємо? Але все-таки ми повинні як-небудь це влаштувати. Один з нас буде говорити з Уоттом, а інший – відганяти Сен-Сіра. Що ти зволієш?
– Ні те, ні інше, – негайно відповів Мартін.
– ПРО, Нік! Одній мені це не під силу. Можна подумати, що ти боїшся Сен-Сіра!
– Й справді боюся!
– Дурниці. Ну що він може тобі зробити?
– Він мене тероризує. Безупинно. Еріка, він говорить, що я прекрасно піддаюся обробці. У тебе від цього кров в жилах не холоне? Подивися на всіх письменників, яких він обробив!
– Я знаю. Тиждень тому я бачила одного з них на Майі-стріт – він порпався в смітнику. І ти теж хочеш так скінчити? Обстоюй же свої права!
– А! – сказав робот, радісно кивнувши. – Так я і думав. Критична фаза.
– Заткнися! – наказав Мартін. – Ні, Еріка, це я не тобі! Мені дуже шкода.
– І мені теж, – отруйно відповіла Еріка. – На секунду я повірила, що в тебе з’явився характер.
– Якби я був, наприклад, Хемінгуеєм.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)