ГАЛІБ
(1797 – 1869)
ГАЛІБ (псевд. – Галіб і Асад; автонім: Мірза Асадулла-хан Но’ша – 27.12.1797, Агра -15.02.1869, Делі) – індійський поет, класик літератур мовами фарсі та урду.
Хоча зроблені ним новації не зачіпають ані форми, ані жанрового змісту, те нове, що привніс Галіб, можна означити великою свободою духу, втіленою в образі індивідуального авторського “я” – ліричного персонажа Галіба. Він усіма коренями пов’язаний із пізньосередньовічною традицією, з аристократією Індії Великих Монголів, з духовними цінностями цього середовища.
Галіб народився в Агрі 27 грудня 1797 року. Його батько, Абдулла-бег, загинув у Раджаст-хані під час однієї зі збройних сутичок, які були тоді звичайним явищем, коли майбутньому поету виповнилося 4 роки. Подальшу опіку над сім’єю брата взяв на себе Насрулла-бег – офіцер англійської армії, але й він незабаром помер. Дитинство Г. проминуло у домі діда по матері Хаджі Гулама Хусейн-хана – людини багатої, яка належала до великосвітських кіл Агри. Сім’я Галіба – матір Іззат ун-ніса-бегум, брат Юсуф-хан і сестра Чхотті-бегум – жила на кошти діда,
Галіб здобув чудову освіту і рано виявив схильність до літератури. Коли йому виповнилося 13 років, його одружили з Умрао-бегум – дівчиною зі знатної сім’ї. У 18-19 років він разом із сім’єю перебрався в Делі. Незважаючи на те, що, окрім пенсії, він отримував грошову допомогу від свого діда і тестя, досить швидко він заборгував, оскільки життя в Делі та утримання будинку потребували значних витрат. Сподівання на збільшення пенсії після смерті далекого родича виявилися марними. До того ж, у 1826 р. психічно захворів молодший брат Г. – Юсуф-хан. Галібу довелось опікуватися ним (аж до його смерті у 1857 p.), а також помер тесть Галіба, який матеріально допомагав його сім’ї. На утриманні Галіба перебував і прийомний син, якого взяла у сім’ю дружина поета, після того як із семи її дітей жоден не дожив до двох років. Матеріальний стан сім’ї різко погіршився.
Галіб вирішив домагатися справедливого вирішення своєї пенсійної справи і з цією метою вирішив поїхати в Калькутту – резиденцію англійського генерал-губернатора Індії Дорогою він на тривалий час зупинявся у Лакхнау, Бенаресі і Банда, і вся подорож назагал тривала близько трьох років. У Лакхнау йоге урочисто зустрічали у літературних колах міста: він брав участь у багатьох поетичних вечорах і літературних зустрічах, які влаштовували на його честь. Бенаресу Галіб присвятив маснаві перською мовою “Світильник монастиря” (“Чіраг-едейр”) – твір до певної міри біографічний.
У Калькутті Галіб з’ясував, що його справа може бути розглянута лише після клопотання делійської канцелярії, і майже рік потрібно було для обміну паперами. Цей рік у Калькутті був особливо плідним для поета. Столиця англійської адміністрації, тогочасна Калькутта, дуже відрізнялася від Делі, оскільки в ній раніше розвинувся просвітницький рух. Галіб активно виступав на поетичних вечорах, проявляючи при цьому літературну відвагу та критицизм. Проте час минав, і поет вирішив, не чекаючи відповіді, повернутися у Делі.
27 грудня 1831 р. у справі Галіба була прийнята негативна ухвала. Це стало для нього важким ударом. На 1835 р. борг Галіба, за повідомленнями деяких дослідників, досяг 40 тис. рупій. Перед ним постала реальна загроза боргової в’язниці. Він рятувався від численних кредиторів, відсиджуючись удома і лише, “як пугач, вилітав ночами подихати повітрям і передихнути”, як писав він до лакхнауського поета І.-Б. Насіха. Справа полягала в тому, що Галіба як аристократа не могли заарештувати ні в його будинку, ні на вулиці, якщо він з’являвся на ній після заходу сонця.
У 1842 р. Галібу запропонували добре оплачуване місце викладача перської мови в Делійському коледжі. Проте поет повважав недостатньо шанобливою поведінку англійського службовця коледжу щодо нього і відмовився від посади. З юності Галіб був любителем азартних ігор, і хоча шаріат це забороняв, але делійське великосвітське товариство дивилося на такі розваги крізь пальці. Проте у 1847 р. у його будинку, коли йшла гра, була влаштована облава, в результаті якої поета заарештували й ув’язнили. У в’язниці він провів три місяці із присуджених йому шести, поки його не визволив звідти, заплативши за нього штраф, Мустафа-хан Шефта – вельможа, поет і друг Галіба.
Друзі Галіба, який перебував у важкому моральному і фізичному стані після ув’язнення, домоглися того, щоб падишах Бахадур-шах запросив поета до двору, оскільки таким чином, на їхню думку, легше було досягти певної реабілітації поета в очах делійського товариства. У 1850 р. за наполяганням особистого лікаря Бахадур-шаха Галібу запропонували місце придворного хроніста із річною платнею 600 рупій. Як хроніст, Галіб запланував працю у двох частинах під загальною назвою “Країна пишноти” (“Партавістан”). На початку 50-х pp. він знову звертається до поезії урду. На жаль, придворне життя – безперервні прийоми, в яких він зобов’язаний був брати участь, численні літературні зустрічі тепер гнітили старіючого поета, який до того ж почав глухнути.
У 1852 р. помер прийомний син Галіба – Аріф, залишивши двох сиріт у п’яти – і дволітньому віці. Галіб дуже страждав і присвятив смерті Аріфа чудову елегію. У 1854 р. він закінчив першу частину своєї хроніки “Полуденне сонце” (“Мехр-е німруз”). У цьому ж році він став “царем поетів” при дворі Бахадур-шаха Зафара.
Останні роки життя Галіба заповненні листуванням із учнями, працею в галузі перської лексикології, перевиданням власних віршів мовами урду та фарсі. Він помер 15 лютого 1869 p., і на його похорон прийшов увесь Делі. Популярність Галіба в цьому місті була настільки великою, що він жартував замолоду: “Не вказуйте на конверті мою адресу. Цілком достатньо написати: Делі, Мірзі Галібу. В іншому випадку поштареві доведеться довго думати, хто ж цей Галіб, якого потрібно розшукувати за адресою”. Поет пророчо передбачив:
Моя зоря зійде в апогей у небутті.
Слава моїх віршів прийде у світ після мене.
Слава Галіба – це, перш за все, слава його як поета урду, але й перською мовою він створив справжні шедеври. Обсяг його поезії мовою фарсі – близько 25 000 бейтів. Тривалий час побутувала думка, що Г. розпочав як поет перський і його вірші цією мовою були лише віхою на шляху до його поезії урду. Це, здавалось би, підтверджувалося тим фактом, що лише у 1832 р. він уклав рукопис віршів мовою урду, відомий як “Вибране”, а “Диван-еурду”, що зробив його знаменитим, – ще пізніше, у 1838 р. Але тепер вже достеменно відомо, що Галіб під псевдонімом Асад уклав свій перший диван у 19 років, а в 24 роки – другий. Після цього він, як сам зізнався, до поезії урду збайдужів і протягом 30 років писав в основному мовою фарсі. У 1970 р. індійський учений Малік Рам опублікував рукопис Г. “Граційна троянда”(“Гул-е ра’на”), який вважався зниклим і де містилися вірші, написані двома мовами.
Три прозові твори Галіба – “Полуденне сонце”, “Ароматниця” і “П’ять ладів” – склали книгу “Повне зібрання перської прози” (“Куллійят-е наср-е фарсі”) і вийшли друком у 1865 р. у Лакхнау. У 1868 р. опублікована остання збірка віршів поета перською мовою – “Залишки врожаю” (“Сабадчин”).
“Куллійят” містить, окрім газелей, 66 кит’а, 11 маснаві, 62 касиди, 104 рубаї тощо. У кит’а очевидний єдиний задум, відчутна свобода у виборі тематики та відборі лексики. У своїх кит’а Г. відгукується на злободенні проблеми. Маснаві Галіба зазвичай відображають його релігійно-філософські та просвітницькі ідеї. Наприклад, друге маснаві – “Біль і страждання” (“Дард-о-даг”) – грунтується на сюжеті казкової розповіді про виконання трьох бажань. Маснаві закінчується мораллю: якщо не щастить, то не допоможуть жодні казкові помічники. Одинадцяте маснаві – “Хмара, яка розсипає перли” (“Абр-е гоухарбар”) – складається із 1100 бейтів і ділиться на вісім частин, до яких належать, зокрема, “Книга співця” (“Муганні-наме”) і “Книга виночерпія” (“Сакі-наме”). У цьому маснаві Галіб повстає проти існуючих забобонів, сліпої віри у фатум, наполягає на цінності людської особистості. Оспівуючи розум, цю “свічку серед ночі”, цю “вранішню зірку”, поет переконує в тому, що розум формує людську особистість і дає можливість їй вистояти у боротьбі з життєвими злигоднями та жорстокою долею.
Касиди Галіба різноманітні за метою та часом написання. Вони створювалися “на випадок”, з приводу різних урочистостей або присвячувалися вельможам. Сам поет дуже високо цінував свою майстерність одописця, і, дійсно, його касиди разом із маснаві є взірцями чудового знання мови, техніки, свідчать про знання традиції. І все ж найкращу частину поезії Г. складає газель.
Змістовність, характерна для автора “зримість” образу, парадоксальність – усе це спричинює ускладненість перської газелі Галіба.
Основні теми поезії Галіба тісно пов’язані з відчуттям занепаду того суспільства, до еліти якого він належав за народженням і способом життя. Але найсильніше і конструктивне начало в його віршах – думка про людину як особистість, яка протиставляє свій розум і пристрасть усім підступам жорстокої долі чи коханої тощо. Для нього кожен прояв життя немовби вже вміщає шлях до прозріння справжньої суті, страждання несе переконаність у неповторній цінності кожного життя, кожної душі.
За Н. Пригариною
(1 votes, average: 5.00 out of 5)