Габріела Містраль Моя мати

Габріела Містраль
Моя мати
Перекладач: Д. Павличко
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002.
І
Була моя мати маленька,
Як м’ята або як травина;
І тінь свою власну на речі
Їй важко було відкидати.
Земля її ніжно любила
За легкість і злагоду в серці,
За те, що вона усміхалась
До ниви – чи горе, чи радість.
Любили її немовлята,
І старці, і трави, і світло,
Що завжди за вродою тужить
І їй поклоняється

завжди.
Напевно, з’явилась негорда
Любов через неї – така, що
Тихцем по дорозі проходить
І подумки слово звертає
До трав низькорослих, і душу
Води вона бачити прагне.
Кому це я розповідаю
З чужої землі? Подивіться,
Світанкам я мовлю – хай будуть
Подібними завжди до неї;
Землі це я розповідаю,
Проходячи в далеч безмежну.
Коли наближається голос
Її – з далини, наче пісня, –
До нього спішу очманіло,
Але я його не знаходжу.
Чому неможливо догнати
Той материн голос ласкавий,
Якщо він приходив до мене,
Чому ненастанно втікає?
Хто постать її
і подобу
Прийняв, щоб мене зустрічати?
Проходить вона задалеко,
Не знайде мене її голос,
Та все-таки дні свої кваплю,
Як той кому поклики чути.
Ця ніч, моя мамо, тобою
Наповнена, вся – лиш для тебе;
Візьми її, вслухайся в неї.
З минулої днини нічого
В житті не лишається, тільки
Чекання і темна зажура.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Габріела Містраль Моя мати