Фразеологізми на літеру Л
Лазаря співати (корчити). Скаржитись на долю, прикидатись нещасним; жебрачити. (Євангельський відгук.)
Хома з Паньком
Живуть, було, панками.
На старість прожились: обидва з торбинками Співали Лазаря – і вмерли під тином. (Л. Боровиковський, Моти).
– Чого ти зітхаєш? – гримнув на неї голова. – У чоловіка навчилася? Той теж, як прийшов, то такого Лазаря скорчив… (Панас Мирний, Хіба ревуть воли…, II). Лапки покласти (розікласти). 1. Почувати себе господарем; не працювати. 2. Втрачати обережність, довірятися.
1. Заздалегідь
Їм тільки змовчи, то й лапки покладуть, тоді сама працюй, гнися, а невісточка буде вилежуватися (І. Тобілевич, Безталанна, III, 4). 2. Не роби так, як буває, інші, що тільки парубок моргне їй, вона вже й лапки покладе (С. Васильченко, На перші гулі, І). Лиха ковшем хапнути (черпнути). Зазнати життєвих труднощів, злигоднів; знати горе.
Для школярів та студентів – всі оті поривання, поки лиха ковшем хапнуть та порозумнішають… (О. Гончар, Тронка, 3). Ліву щоку підставляти. Бути покірним, пасивним, не противитись насильству,
Отямиться – як би не побіг до професора перепрошуватися. Ще й ліву щоку підставить, згідно з ученням Ісуса ХрИста (Ю. Шовкопляс, Людина живе двічі, Понеділок, VIII). Лід орати. Робити непотрібну, безглузду справу. Робітника се нічого не обходить. Ви йому кажіть і лід орати – ваша воля, а тілько платіть йому так, щоб він міг жити по-людськи! (І. Франко, Борислав сміється, XVII). Лід рушив. Подолано перші перешкоди. Лід рушив, знайомість зав’язалася (М. Коцюбинський, Лялечка). Лоба (лоби) голити (забрити). Забирати до війська (старе).
Од цариці
Прийшов указ доби голить.
(Т. Шевченко, Москалева криниця).
І забриють лоб – і до церкви враз,
Там присягу прикажуть…
(С. Руданський, Над колискою).
Пан хоче нас оддать в москалі; як він нам обголить лоби, то ми тоді пропащі навіки… (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря, II). Ляща дати. Ударити.
Ширяєв підскочив до переляканого учня: – Ти чого стоїш бовдуром?.. Не бачиш хазяїна?..
Він дав учневі ляща і втупився очима в Тараса (О. Іваненко, Поетова молодість, 1,14).