Франческо Петрарка – італійський письменник епохи Відродження
Глава старшого покоління гуманістів. Народився Франческо раннім ранком 20 липня 1304 року в тосканском місті Ареццо в сім’ї нотаріуса. Батько Петрарки Пьетро ди Паренцо був другом і однодумцем у політичних ідеалах Великого Флорентийца Данте Апигьерин був вигнаний разом з ним в 1302 р. після перемоги Черних гвельфов над Білими. Майно батька було конфісковано, він піддався великому штрафу й відсіканню руки. Раннє дитинство Франческо пройшло в будинку прадіда Гардзо Инчизе, розташованому в тридцятьох кілометрах від Флоренції. Прадід був утвореною
Про матір Петрарки – Элетте – збереглося дуже мало відомостей. Їй було всього 38 років, коли вона вмерла. Незадовго до смерті поет сказав, що його мати була кращої з матерів. В 1312м сім’я переїхала в Авиньон на півдні Франції, де перебував папський престол. Батько Петрарки зайняв місце в папському секретаріаті. Батько мріяв, щоб син став юристом, тому Франческо вивчав право в Монпелье, а йогом е Болоньї. В 1326р. умер батько Петрарки. Франческо вертається в Авиньон і приймає духовне звання. Петрарка вів світське життя,
Відомості про Лауру досить убогі. Відомо, що вона була із дворянської сім’ї, була замужем за дворянином і мала 11 дітей. Любов до цієї жінки Франческо Петрарці проніс через все життя. В 1348р. Лаура вмерла, але поет зберіг їй вірність і після смерті. Він оспівував її ще 10 років і надалі розділив збірник присвячених їй віршів на дві дріботячи: “При житті мадонни Лаури” і “Після смерті мадонни Лаури” В 1330р. Петрарка надійшов на службу до кардинала Джованни Колона, що надав йому можливість займатися вивченням античних письменників. Франческо збирає бібліотеку, переписує рукопису древніх авторів, складає комедію “Філологія”, що не дійшла до нас
В 1332-1333 р. Петрарка робить велику освітню подорож у Францію, Фландрію й Німеччину, під час якого (у Люттихе) відкрив деякі з невідомих у той час мовлень Цицерона. Петрарка все життя мріяв побачити Рим, і в 1337р. його мрія здійснилася. У цьому ж 1337 р. Петрарка покинув резиденцію тата й вийшов у селище Воклюз і провів там у тиші й самоті 4 роки. Тут він почав писати латинську поему “Африка” (1338-1342 рр), що оспівує римського полководця Сципиона Африканського. Тут же написані багато хто з його кращих віршів, присвячених Лаурі. Свою возлюбленную він прославляє в сонетах, і канцонах (піснях) на італійській мові
Сам Петрарка вважав ці добутки “дрібничками”, йому здавалися більше важливі й доконаними вчені Твори й поеми на латині. Однак саме італійські вірші “Канцоньере” (Книги пісень) (1336-1373 р.) принесли поетові світову славу й безсмертя. В 1341 р. Петрарка за звичаєм поетів стародавності коронується лавровим вінком на Капитолии в Римі й із цього часу стає визнаним главою літературного миру Італії. Його слава виходить далеко за межі батьківщини. Його уваги домагаються багато італійських і іноземних государів. Тато дає йому дипломатичні доручення й обсипає його милостями. Однак, коли до Петрарки доходить звістка про повстання римського народу проти влади аристократії, вона привітає римлян у їм боротьбі за воль
В 1343. Петрарка створює свій знаменитий трактат “Про презирство до миру”, написаний у діалогічній формі й внутрішній мир, що розкриває, автора з його щиросердечним розладом, метанням від нового до старого і його нездатністю заглушити в собі середньовічної людини; На початку п’ятидесятих років він зближається з Боккаччо, дружба з яким була тривалою. Останні двадцять років свого життя Петрарка проводить у Північній Італії. Живучи в Милане, він починає писати трактат “Про засоби проти всякої фортуни” (1358- 1366 р.), у якому говорить про мінливість долі, про швидкоплинність усього земного, про небесне благо
Перу Петрарки належить ще ряд творів латинською мовою. Однак найбільшим створенням Петрарки з’явилася книга лірики італійською мовою – збори віршів: сонетів, канцон та ін., присвячених Лаурі. Ця книга створила Петрарці міцну славу одного з найбільших ліриків європейської літератури. Петрарка ніколи й ні в кого не служив і всюди жил тільки на положенні почесного гостя. Государі й правителі різних італійських міст навперебій зазивали поета до себе, лестили йому, обсипали його почестями й подарунками
Тато Климент VI і його спадкоємці запрошували поета до себе в секретарі, але Петрарка завзято відмовлявся від цієї вигідної посади, ставлячи над усе свою незалежність. Флорентинци пропонували Петрарці повернутися в рідне місто й готові були повернути поетові конфісковане майно його батька. Для переговорів до нього був посланий Боккачо (1351). Останні роки поет провів у містечку Арква біля Падуи, де вибудував собі маленький будиночок. Тут він тихо помер 18 липня 1374 року, склонясь над древнім манускриптом. Колосальний авторитет Петрарки був заснований насамперед на діяльності вченого-гуманіста. Все своє життя він займався розвідкою й вивченням древніх рукописів і зробив щодо цього ряд важливих відкриттів. Так, їм були знайдені два мовлення Цицерона і його листа, а також основна праця Квинтилиана “Про утворення оратора”.