Фрагменти Бориса Пастернаку
В 1922 році вийшов збірник віршів “Сестра моя – життя”. А написаний він головним чином в 1917-м, на початку, революційної пори. “Літо 1917 року” – такий його підзаголовок. Ця книга принесла Пастернаку широку популярність і висунула його в число знаменитих російських поетів післяреволюційної пори. Самим Пастернаком сприймалися як твердження своєї власної творчої поезії. Він так писав про цей збірник своїх віршів: “…мені було зовсім байдуже, як називається сила, що дала книгу, тому що вона була безмірно більше мене й поетичних
Улітку 1917 року Пастернак, ” по особистому приводі, їздив і навіч спостерігав вируючу Росію. Пізніше, в 1956 році, у рукописі за назвою “Сестра моя – життя”, що призначалося для нарису “Люди й положення ” , воно згадував:” Пройшло сорок років. З такої далечіні й давнини вже не доносяться голоси з юрб, удень і вночі совещавшихся на літніх площадках під відкритим небом, як на денному вічі. Але я й на такій відстані продовжую бачити ці збори, як беззвучні видовища або як завмерлі живі картини
Безлічі встрепенувшихся й душ, що насторожилися, зупиняли один одного,
Заразлива загальність їхнього підйому стирала границю між людиною й природою. У це знамените літо 1917 року, у проміжку між двома революційними строками, разом з людьми мітингували й ораторствували дороги, дерева й зірки. Повітря від краю до краю був охоплений гарячим тисячеверстним натхненням і здавався особистістю з ім’ям, здавався ясновидющим і одушевленим “.
Поезія була для нього внутрішньою, щиросердечною потребою. Але потрібні були гроші. Заробляти перекладами він став уже в 1918 – 1921 роках. У цей період їм було переведено п’ять віршованих драм Клейста й Бена Джонсона, интеркомедии Гансу Сакса, лірика Гете, Ш. ван Лербарга й німецьких прессионистов.
Уже в 20-і роки Пастернак відчуває тяжіння до епічних форм – точніше, до епічних форм із ліричним, дуже суб’єктивним змістом. Історія й власне життя в минулому стає для нього головними темами його більших добутків.
В 1925 році Пастернак став писати віршованих роман – поему ” Спекторский “, значною мірою автобіографічний. Створюється віршований цикл “Висока хвороба”, поеми “Дев’ятсот п’ятих рік” і “Лейтенант Шмидт”. В 1937 фатальному році видавництво “Радянський письменник” випустило революційні поеми
Пастернаку “Лейтенант Шмидт” і “1905”. Обертає на себе увага оформлення книжки: формена, червона зірка на сіркою, немов шинель співробітника НКВД на обкладинці. Очевидно, ця книжка повинна була служити ” охоронною грамотою поета, чим – те начебто документа, що засвідчує його “революційну свідомість”, цивільну лояльність”. В 1928 році виникає задум його прозаїчної книги “Охоронна грамота”, закінчена їм тільки два роки через. По визначенню самого Пастернаку – це автобіографічні уривки про те, як складалися мої подання про мистецтво й у чому вони кореняться”.
В 1931 році Пастернак відправляється на Кавказ і пише вірші, що ввійшли в цикл “Хвилі”, у яких знайшли відбиття його враження від Кавказу й Грузії
Тут буде все: пережите
І те, чим я ще живу,
Мої стремленья й підвалини,
І бачене наяву.
Переді мною хвилі моря.
Їх багато. Їм немислимий рахунок
Їхня тьма. Вони шумлять у мінорі.
Прибій, як вафлі, їх пече.
(“Хвилі”).
Переродження Пастернаку пов’язане із враженнями від поїздки на Урал улітку 1932 року. Багато пізніше Пастернак згадував: “На початку тридцятих років був такий рух серед письменників – стали їздити по колгоспах, збирати матеріали для книг про нове село. Я хотів бути з усіма й теж відправився в таку поїздку з думкою написати книгу. Те, що я там побачив, не можна виразити ніякими словами. Це було таке нелюдське, неуявне горе, таке страшне нещастя, що воно… не укладалося в границі свідомості. Я занедужав, цілий рік не міг спати”.
Коли поет знову знайшов дарунок творчого мовлення, його стиль змінився невпізнанно. Змінилося мировидение, відчуття життя. Перетворив він сам.
Нова книга називалася “На ранніх поїздах”- по вірші, написаному в січні 1941 року. От як і от про що писав тепер Пастернак:
У гарячій духоті вагона
Я віддавався цілком
Пориву слабості вродженої
І всасанному з молоком
Крізь минулого перепитті
І роки війн і вбогості
Я мовчачи дізнавався Росії
Неповторні риси.
Перемагаючи обожанье,
Я спостерігав, боготворячи,
Тут були баби, слобожани,
слюсарі, Що Вчаться.
Разючі вірші! Начисто вільні від усього “хаотичного й нагромадженого”, що йшло від естетики модернізму. І не тільки нечуваною простотою відзначені ці рядки. Вони перейняті живим теплом, любов’ю до ранкових попутників поета. Куди поділася отстраненность ранніх поем!
Але не просто гарячим почуттям до “слюсарів” натхненні вірші. Поетові, ще зовсім недавно заворожене вглядивавшемуся в “траву під ногами” у пошуках поезії, відкрили “Росії неповторні риси”. І він побачив те, що під силу прозріти лише “віщим зіницям”. Особи людей як би висвітлені відблиском майбутніх боїв. Очищені від повсякденної лушпайки. Уписані висторию.
Рубежем сорокових років розділяє два періоди творчого шляху Пастернаку. Пізньому Пастернаку властив класична простота і ясність. Його вірші одухотворені присутністювеличезного образа відкрився, що поетові “, Росії”.
В 1943 році Пастернак зробив у бригаді письменників поїздку на фронт, в армію, що звільнила Орел. Результатом поїздки з’явилися нариси “Звільнене місто” і “Поїздка в армію”, а так само вірші, що малюють епізоди битви, – “Смерть сапера”, “Переслідування”, “Розвідники”.
У шаленстві як би молитовному
Від трупа бідної дитини
Летіли ми по ровах і вибоїнам
За душогубами навздогін.
Тяглися хмари із проміжками,
І самі, грізні, як хмара,
Ми із чортової й примовками
Давили гнізда їх гадючі.
(“Переслідування”).
Поезія Пастернаку періоду війни – незавершені, несучі питання й не виявлені до кінця можливості.
Велика увага Пастернак приділяла любовній ліриці. За словами Евтушенко послові Пушкіна, мабуть, ніхто так не почував жінку, як Пастернак:
І тому що з малого дитячого років
Я поранений жіночою часткою.
І слід поета тільки слід
Її шляхів – не боле…
І тому двоїтися вся ця ніч у снігу,
І провести границі меж нас я не можу…
Попрощаємося, безодні принижень
Жінка, що кидає виклик!
Я – поле твого сраженья.
Коль є такі прекрасні вірші, є й жінки, яким ці вірші присвячені. І вони були
Любов інших – важкий хрест,
А ти прекрасна без звивин,
І принадності твоєї секрет
Розгадці життя рівносильний.
Весною чутний шерех снів
І шелест новин і істин.
Ти із сім’ї таких основ.
Твій зміст, як повітря, безкорисливий.
Легко прокинутися й прозріти,
Словесне сміття із серця випрясти
І жити, не засмічуючись надалі. Все це – не більша хитрість.
(“Любити інших – важкий хрест”).
Так писав Борис Пастернак про свою дружину – Зінаїді Миколаївні. З великою любов’ю, ніжністю, замилуванням.
Свої ліричні вірші Пастернак писав і про свого великого друга О. В. Ивинской. Вона була дуже дорога й близька йому. Він боявся неї втратити.
… Ти також скидаєш плаття,
Як гай скидає листи,
Коли ти падаєш в объятье
У халаті із шелковою кистю.
Ти – благо згубного кроку,
Коли життя тошней недуги,
А корінь краси – відвага,
І це тягне нас друг до друга.
(“Осінь”).
Ішов 1946 рік. Знаменитий роман “Доктор Живаго”, що розцінювався його автором майже як підсумковий, починався за довго до того, як він знайшов свою романну форму. Форму випереджали ідеї.
Скінчилася війна й з’явилися нові надії. Пастернаку схотілося зробити що – те велике, значне – тоді й виникла думка про роман. Він почав його нарис про старий маєток. Там явно представилася більша садиба, що різні покоління перепланували по своїх смаках, а земля зберігає ледве видимі сліди квітників, доріжок.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)