Трагедія роду Половців у романі Ю. Яновского “Вершники”

Найвищий прояв таланта Юрія Яновского – його знамениті ” Вершники “. Цей роман складається з новел-фресок, кожна з яких відтворить динаміку історії – на тім її повороті, коли руйнується старий мир. Роман відкривається новелою “Подвійне коло”, по якій можна простежити страшну трагедію – трагедію роду Половців. Шабельний бій у степу під Компаниевкой – це начебто згусток драматичних колізій громадянської війни, що загострила й конкретизувала питання політичного вибору

У смертельній битві сходяться п’ять братів Половців:

денікінець, петлюрівець, двоє махновців і червоноармієць. “Лютували шаблі й коні бігали без вершників, і Половці не дізнавалися один одного, а з неба палило сонце…”. З перших же рядків ми довідаємося, що немає згоди між братами, які йдуть друг проти друга, тому що належать до різних класів, тому що ураганом пролетіла революція й роз’єднала люблячу колись сім’ю, залишивши братів по різні сторони барикад

Андрій – білогвардійський офіцер. Болить у нього серце за “Росі-Матінку!”, що “продає” галичанам його брат – петлюрівець Оверкій. “Ми не хочемо австрійського ярма”, – говорить

тяжкопоранений Андрій, свідомо знаючи, що незабаром прийде до нього смерть. Тому й підкреслює Яновский, що “чорний шлик віявся по плечах” в Оверкія. Цей “чорний шлик” – начебто смерть, що йде за Половцем по п’ятах, залишаючи тільки чорну землю, змішану із червоною кров’ю полеглих. Андрій перший з п’яти братів згадує слова батька: “…того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Ці пророчі слова проходять через всю новелу “Подвійне коло”. Навіть проклинає Андрій Оверкія “ім’ям брата й згодою роду”, тому що тільки перед смертю зрозумів денікінець, що головне в житті – це рід, сім’я. Оверкій, що “по просвітах в Одесі на театрі грав і вчительську семінарію пройшов”, являє собою одного із представників табору петлюрівців. Він командує “купою” кінного козацтва, що, як смерч, пронеслася по степах. “Завзят і проклятий”, – так говорить про Оверкія один із братів. Але не допомагає йому завзятість і могутність – попадає він під безжалісне колесо історії, що його не забарилася роздавити. А зробило це воно за допомогою його ж брата, Панаса Половця – махновця-анархіста. І тут, в останні хвилини життя, з розбитою головою, згадує Оверкій і батька, і Андрія, і їхнього слова. Лише зараз стали вони зрозумілі цій людині: “Того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Панас прибув на місце бою під чорним прапором. Дочекався, коли закінчать бій Андрій і Оверкій, – і тоді напав. Зграя махновців промчалася степом на тачанках, “начебто хури демонів”. Не хвилюють ні їх, ні їхнього проводиря “криваві сльози України, гайдамачат вони “по степах з ножем за халявою”. Тільки регоче Панас і : “Рід наш рибальський, на море колишній, рід у державу вростає, у закон і обмеження, а ми анархію несемо на плечах, навіщо нам рід, коли не треба держави, не треба сім’ї, а вільне співжиття?”.

Цьому контрабандистові і морякові торговельного флоту, “кремезному, начебто дуб”, не потрібна не тільки “ненька Україна “, а й навіть своя сім’я, тому й безжалісно вилітає смерть із його маузера, обірвавши життя Оверкієві. Переслідує рід Половців смерть, тому що зіштовхуються не інтереси роду, а інтереси класів. Поруч із Панасом – чотирнадцятилітній Сашко. Його залучила романтика вольниці, але тепер у хлопчика з’являється щось схоже на сумнів. Поїздивши на тачанці, він згадує рибальське життя, ночі в шаланді й зі смутком думає, що назад повернення немає. Ще свіжі в нього згадування про єдність сім’ї, про рідну домівку, про ніжну матір. Але революція розкидала братів, примусила вбивати один одного. Це ще не укладається в голові в найбільш молодого Сашка, тому, побачивши закривавленого Оверкія, він говорить йому голосом старої Половчихи: “Оверкій, горе моє”. Дуже короткими штрихами Яновский обгрунтовує разнонаправленность життєвого вибору братів Половців. Оверкій розправляється з Андрієм, Панас – з Оверкієм. А потім наступає черга Івана Половця, командира кінного загону інтернаціонального полку. З якою ненавистю проклинає його Панас: “Проклятий незаконнонароджений, підземна гнида, вугільна душа! Найманець Леніна й комуни…”. Ці слова говорять про глибину переконаності Івана, недавнього шахтаря, непохитного у своїй революційній вірі. Але, відчувши наближення смерті, звертається до нього махновець Панас із тими словами, що чув від Оверкія: “…а того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”.

Що на це відповідає Іван Половець? “Рід наш роботящий, і не все в роді варті…Є пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й найманці ворогів. От бачиш сам, що рід розпадається, а клас коштує, і увесь світ за нас…”. И як підсумок звучать слова Герта, товариша Половця Івана: “Одного роду, але не одного з тобою класу”. У цих словах ключ до назви новели. Рід і клас – от те подвійне коло, у якому виявилися п’ять синів Мусія Половця. От у чому них трагедія

“Подвійне коло” зображує боротьбу братів, які належать до різних класів, мають різні інтереси, хоча й вийшли з однієї сім’ї, з одного роду. Гине сім’я, гинуть люди, які могли працювати на користь Вітчизні, віддавати їй роботу своїх рук і чистоту сердець – і в цьому трагедія, трагедія того часу. Залишаються тільки люди, такі як Іван Половець, щоб продовжити й закінчити справа, що почали. Вони будуть “вершниками” революції, “вершниками” нового життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагедія роду Половців у романі Ю. Яновского “Вершники”

Categories: Нові твори

Links