Фольклор

Фолькло? р (англ. folklore), народна творчість – художня колективна творча діяльність народу, що відображає його життя, погляди, ідеали.

Фольклор – це створені народом і існуючі в народних масах поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п’єси), театр (драми, сатиричні п’єси, театр ляльок), танець.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, – історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Фольклор. Для

нього характерні усна форма побутування, варіативність, поєднання творення та виконання, анонімність. На текстуальному рівні фольклору притаманні постійні тропи міфологічного походження, мандрівні мотиви та сюжети, запозичення фрагментів з інших творів. Фольклор і література перебувають у взаємообміні – література постала на основі фольклору і постійно живиться його образами та мотивами (фольклоризм, неофольклоризм), а кращі, найближчі до народної психології літературні твори стають народними.

Oсновою культурного розвитку кожної нації є їїФольклор – колективна уснопоетична творчість, що в досконалій

мистецькій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення й погляди народу.

Фольклорна спадщина українців надзвичайно багата. Їхні морально-етичні ідеали виражені у КазкахПро тварин, героїчно-фантастичних, побутових. Мрії народу про щастя, про працю як основу життя втілені у казці “Названий батько”. Мудрість, кмітливість, винахідливість простих людей, їх любов і повага до старших протиставляються у “Мудрій дівчині” пихатості, жадібності, духовному убозтву користолюбців. Традиційне для казок протиставлення добра злу набуває тут яскраво сатиричного забарвлення. Головним способом вираження думок і почуттів персонажів виступає діалог. Одвічне змагання людської правди і кривди, мрія народу про перемогу справедливості над беззаконням складають основу казки “Про Правду і Кривду”, густо насиченої фантастичними подіями, незвичайними героями, надприродними явищами. Популярними персонажами казок виступають хитра Лисичка-Сестричка, дурний Вовчик-братик, неповороткий Ведмідь, полохливий Зайчик-Побігайчик, вірний Сірко, кіт-воркіт, богатирі, що перемагають Зміїв-людожерів, Кощія Безсмертного, Бабу Ягу, Доля, Горе, Щастя, бідняки, наймити, бурлаки. Народні казки мали свою специфічну будову: зачин, основну частину та кінцівку, причому зачину і кінцівці притаманний традиційний образно-афористичний характер. Обов’язковою ознакою кожної народної казки є трикратне повторення подій, окремих речень. Казкові герої часто користуються чудодійними предметами: живою і мертвою водою, чоботами-скороходами, скатертю-самобранкою, килимом-самольотом та ін.

Значну роль художній вимисел відіграє і в іншому епічному фольклорному жанрі – Легендах. Вони поділяються на міфологічні, апокрифічні та героїчні. Надприродні явища, чудодійні предмети, перевтілення у поєднанні з комічними елементами становлять головні ознаки легенди “Чудодійна криниця”, у якій виражається мрія про вічну молодість людини. Багато легенд склав український народ про своїх національних героїв, про мужніх оборонців його спокою – козаків. Автори легенд уявляли собі січовиків людьми химерної вдачі, що володіють надприродними вміннями (“Характерник Кравчина”). Уславлений народом козацький отаман Іван Сірко наділяється незвичайними якостями, наприклад, умінням перетворюватися у тварину чи предмет (“Як Сірко переміг татар”). Незвичайною силою володіють козаки у легенді “Богатирі”.

Близькими до жанру легенди є йПерекази. Спільні ознаки цих творів – розповідь про якусь подію, прозова форма. Проте на відміну від переказу у легенді зображуються незвичайні, фантастичні події та персонажі. Перекази будуються на реалістичному матеріалі. До таких зразків цього жанру належать “Боротьба з ординцями”, “Запорожці в урочищі Сагайдачному”. У центрі уваги оповідачів не незвичайні події, а цілком природна кмітливість і винахідливість козаків, деталі їхнього одягу, озброєння, військова майстерність. У переказі “Шевченки на Хортиці” відображається справжня подія в житті поета – відвідання острова, що став колискою запорізької вольниці, зворушливо передається уболівання поета за долю поневоленої України, його шанобливе ставлення до героїчного минулого рідного краю.

Афористичною влучністю відзначаються так звані “малі жанри”:Прислів’я, приказки, Загадки. З давніх-давен прислів’ями люди виражали свої знання про різні явища життя суспільства і природи, а також свій трудовий досвід. Багато зразків цього жанру виражають любов до батьківщини, готовність її захищати, осуд зрадників, потребу дружби між людьми. Народні прислів’я мають такі особливості: повчальність, стислість і місткість висловленої думки, влучність і поетичність, вживання слів у прямому і переносному значеннях. Приказка – образний вислів, який стисло і влучно визначає якесь явище життя. На відміну від прислів’їв, які становлять закінчені речення, приказка тільки натякає на висновок або дає дотепну оцінку події чи людини: Ганятися за двома зайцями; Чужими руками жар загрібати. Основна особливістьЗагадкиПолягає в тому, що предмет зображення називається не прямо, а інакомовно, приховано (Висить груша, А не з’їси).Немало загадок побудовано на порівнянні задуманого предмета з іншим, чимось на нього схожим: Ніс, як у свинки, та колючі щетинки(їжак).

Український народ завжди славився віртуозною мелодійністю своїх пісень, пісенністю душі. До найдавніших зразків цього фольклорного виду належитьКалендарна обрядова поезія. Вона відтворює весь річний календар українця-хлібороба. Зустрічі зимового сонця Коляди, підготовці до трудового року присвячувались колядки. В одній із найдавніших – “Як ще не було початку світа” знаходимо язичницькі уявлення наших далеких предків про створення неба і землі, про єдність Всесвіту в трьох його універсальних іпостасях – небі з планетами, землі й воді. Центральним у колядці є образ міфічного дерева серед моря (первісного хаосу) як осі Всесвіту. Дохристиянські вірування слов’ян відтворені й у колядці “Ой рано, рано кури запіли”. Архаїчні форми слів у цьому творі засвідчують давність української мови. З прийняттям християнства в Україні колядки набули нового змісту: у них прославляється народження Ісуса Христа. Більшість із них є літературно і музично обробленими, і в такому вигляді виконуються в наші дні (“Бог Предвічний”, “Нова радість стала”, “Небо і земля”, “Бог ся рождає”, “У Вифлеємі нині новина” та ін.). Але в найдавніших колядках християнського часу образи Господа та його земної Матері показані як помічники селянина в його праці на полі (“Ой, пане господару, на твоїм двору”).

Під Йордан українці співаютьЩедрівки, В яких величають родину як осередок життя, багатство трудівника, його гостинність і щедрість (“За сіньми, сіньми та за новими”, “Щедрик”, “Ой у нашого господарика”).

Уявлення давніх слов’ян про боротьбу під час переходу зими у весну, радісні почуття народу, викликані її приходом та сподіваннями на багатий урожай, уславлення щедрот весни відтворені уВеснянкахТаГаївках, Виконання яких здебільшого приурочують до Великодня. У веснянці “Ой ти, соловейку, ти, ранній пташку” висловлені уявлення народу про те, що весну з вирію приносять на своїх крилах перелітні пташки, тому образ соловейка – один із центральних у весняному циклі обрядової лірики. Веснянки і гаївки супроводжувались хороводами і танцями, веселими іграми.

Не менший інтерес викликають і пісні літнього обрядового циклу, зокрема запальніКупальські(“Ой ти, Ганнусю, вір’яночко”, “Летіла зірочка та впала”), пов’язані з поклонінням наших предків богові літньої рослинності Купалу, Петрівчанські, Які виконувались на Святого Петра. Коли наставав час збирати врожай, по селу звучалиЗажинкові, жнивніТаОбжинковіПісні. У них виражалися радісний настрій і сподівання на добрий урожай, возвеличувалася родюча нива (“Ой рано, рано женчики встали”), описувалися трудові процеси, зокрема звивання “бороди” (“Сидить ведмідь на коні”), висловлювалося задоволення женців від близького закінчення важкої роботи й очікування винагороди за неї (“Нуте, нуте до межі”), думка про безперервну циклічність сільськогосподарських робіт на полі (“Котився віночок по полю”).

Значний пласт фольклорної спадщини українського народу становлятьРодинио-побутовіПісні. УПіснях про коханняПоетизуються щире почуття (“Сонце низенько, вечір близенько”, “Ой у полі нивка”), глибока пристрасть, самовідданість і вірність закоханих (“На добраніч усім на ніч”, “Ой не цвіти буйним цвітом…”), туга в розлуці (“В кінці греблі шумлять верби”, “Із-за гори світ біленький…”), втілюються народні ідеали природної і моральної краси людини, зокрема, утверджується нехтування багатства (“Не піду я за багача, нехай западеться”, “Терен, мати, коло хати”), схвалюються вибір по любові (“Багатая, губатая, та все вона дметься, а бідная сиротина к серцю пригорнеться”, “За городом качки пливуть”). У цих піснях часто звучать мотиви нерозділеного кохання (“Ой на гору козак воду носить”), нарікання на перешкоди в коханні та одруженні: майнову нерівність (“Лугом іду, коня веду”), злих людей-розлучників (“Гаю, гаю, зелен розмаю”), заборону батьків (“Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя”), глибокі переживання душевного болю, завданого зрадою (“Ой не світи, місяченьку”, “Ой зрада, карі очі, зрада”). Пісні про кохання наснажені емоційністю й відвертістю у висловленні почуттів. УПіснях про родиннеЖиття переважає тужливий тон. Глибоко ліричні пісні про жіночу недолю, в яких героїні скаржаться на своє підневільне становище, на знущання свекрухи та свекра, чоловіка-п’яниці (“Чоловік жінку б’є, катує”, “Ой вербо, вербо”), тужать за родиною (“Ой зірву я з рожі квітку”), за марно втраченими літами (“Із-за гори кам’яної…”). Образ нещасливої жінки часто порівнюється з билиною в полі, з безжально поламаною калиною, покошеною травою. Тужливі пісні і про вдовине й сирітське горе.

Поглиблюють знання про життя українців у минуломуСуспільно-побутовіПісні. Головний герой козацьких пісень – улюблений народом козак-воїн, оборонець вітчизни. У цих творах органічно поєднується реальна конкретність зображення і символічно-метафорична образність. Соціально-психологічну характеристику чумацтва, відбиття специфіки цього промислу, художнє вираження драматизму труднощів, злигоднів, лихих пригод мандрівного життя подають чумацькі пісні. Життєвою достовірністю і гостротою викриття найбільшого лиха для українців пройняті кріпацькі пісні. Примусова багаторічна служба в царському або цісарському війську, страждання від рекрутчини найзнедоленіших верств – сиріт, вдовиних синів-одинаків відтворені у рекрутських та солдатських піснях через образи “вічної служби”, “вічної розлуки”, кривавої “цісарської дороги”, якою женуть рекрутів і яка “слізоньками перелитая”. Народ обурюється тим, що поневолювачі “будуть рекрутам щорання по сто палок давати”, гатити греблю солдатськими тілами, “їх м’ясо звір’є годувати”, засуджує і проклинає жорстокість війни і тих, хто з неї “здобич має”, хто хоче ціною життя солдатів чужу землю і цілий світ звоювати. У бурлацьких, наймитських, заробітчанських і робітничих піснях співчутливо зображуються бідування бездольних трударів, стихійні виступи проти несправедливості, яка панує в суспільстві. Трагічний ліризм цього жанру виявляється через скарги, нарікання персонажів на своє безталання.

Змалювання фантастичних або незвичайних, найчастіше трагічних, подій, драматична напруженість, похмурий тон, емоційна наснаженість, ліризм стилю властиві найбільш зворушливому й романтичному жанрові фольклору – Баладам(“Смерть козака”, “Бондарівна”, “Тройзілля”).

Цілий цикл народнопісенних видів присвячений історичній тематиці. Це, передусім, ІсторичніПісні. Одні з них, як “Пісня про Волиночку” або “Зажурилась Україна…”, народилися в горнилі боротьби проти турецько-татарських нападників і польської шляхти. В інших колективний автор створює ідеал національного героя, втілюючи його з допомогою гіпербол та символіки в образах Байди, Хмельницького, Нечая, Залізняка. Історичні та ліро-епічні пісні розповідають про Турбаївське повстання, про Устима Кармелюка та інші трагічні й героїчні сторінки нашого минулого. Українська історія осмислюється й у самобутньому зразку українського народного епосу – Думах.

Історико-героїчні думи поділяються на дві тематичні групи: 1) думи про боротьбу з турецько-татарськими нападниками в XV-XVI ст. (“Самійло Кішка”, “Втеча трьох братів з Азова, із турецької неволі”); 2) думи про боротьбу з польсько-шляхетськими поневолювачами в XVI – першій половині XVII ст. (“Перемога Корсунська”, “Хмельницький та Барабаш”). Як і історико-героїчним, так і соціально-побутовим думам (“Козак Нетяга Фесько Ганжа Андибер”, “Хмельницький та Барабаш”, “Буря на Чорному морі”) властиве зображення дійсності в життєво реальних формах, без міфологічного та фантастичного елементів. Виконувались думи у супроводі народних інструментів: кобзи, бандури або ліри. Запам’ятовуванню дум сприяла і їх традиційна композиція: наявність заспіву (початку), розгорнутого сюжету з частими ліричними відступами і кінцівки (“славословія”), епічних повторень чи потроєнь, паралелізмів, порівнянь-картин, тавтологічних зворотів.

Важливе місце в українському фольклорі займають жартівливі жанри. Це й жартівливі пісні, й коломийки та частівки, й анекдоти. Яскраво національний характер маютьКоломийки, Для яких характерні особлива ритміка (14-рядковий триколійний вірш з дворядковою строфою), щедре використання архаїзмів, неологізмів та діалектизмів. Тематика коломийок дуже різноманітна: побутові, любовні, історичні і т. п.

Усній народній творчості властива особлива Поетика, Яка характеризується простотою і водночас довершеністю композиції, узагальненістю зображення, повторюваністю образних характеристик, стислістю художніх прийомів і засобів, поетичним звертанням до явищ і предметів живої та неживої природи, застосуванням діалогічних форм викладу, постійними образами-символами типу Дівчина – зоря, голубка, червона калина; парубок – орел, сокіл, голуб;Перетворенням розгорнутих метафор на яскраві, виразні уподібнення моральних, психологічних переживань людини до процесів її практичної діяльності, до явищ природи; насиченістю художнього тексту пестливими словами та морфемами.

Усна народна творчість стала яскравим, неповторним еталоном для українських митців, для формування національної культури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фольклор

Categories: Твори з літератури

Links