Філологічний аналіз гоголівської гіперболи
Часто для створення комічної ситуації письменник використовує прийом повторення. Даний комічний прийом у творах Гоголя стає живим і ефективним засобом характеристики комічних персонажів. Так, Чичиков, якому необхідно відвідати якнайбільше поміщиків, щоб скупити в них ” Мертві душі “, змушений повторювати нескінченно ту саму прохання, щоб умовити кожного з них здійснити комерційну операцію. Прийом повторення в “Мертвих душах” дозволяє авторові побудувати сюжет добутку так, щоб всі його герої, включаючи самого Чичикова, повністю
Для посилення комічної ситуації Гоголь часто використовує прийом комічного перебільшення, завдяки якому дана ситуація стає гротескною. Наприклад, у повісті “Ніс” розвивається гротескна комічна ситуація; фабула являє собою фантастичну й неймовірну історію, у якій персонаж Ковальов прокидається без власного носа, і всі його подальші дії спрямовані на пошуки пропажі, у той час як ніс вільно розгулює по Невському проспекті.
Як відзначив М. Бахтин, Гоголь “занурює” гротескну фабулу в зовсім “певну”, обрану автором
Необхідно уточнити, що гаданий на перший погляд неймовірним і фантастичним сюжет “Носа” був у часи Гоголя досить розповсюдженим фабульним явищем14. Новим же в цієї “носологии” виявилася реалізована метафора що отделились і “самостійного” носа, що одержала нову несподівану інтерпретацію в психоаналізі літератури, що возникли в Росії в перші десятиліття XX століття15.
Закінчуючи аналіз ролі комічної ситуації в цілому й тім важливому значенні, що вона грає в добутках Н. В. Гоголя, необхідно відзначити, що в більшості випадків будь-яка комічна ситуація є лише допоміжним прийомом, що дозволяє авторові щонайвигідно представити головний об’єкт комічного – комічний характер.
Необхідно відразу уточнити, що не існує заздалегідь певного й установленого комічного характеру. Якщо комічна ситуація обмежена тимчасовими рамками, комічний характер – величина постійна і являє собою якийсь дефект характеру, зовнішності або поводження й нерозривно пов’язаний з тією людиною, що втілює в собі цю рису16. Н. Гартман уважає, що сміх викликають не всякі невдачі людини, а тільки дрібні й що “комізм спочиває на людських слабостях і дріб’язках”17. На думку Г. Бергсона, будь-яка “нееластичність” людини, “ригідність”, “автоматизм”, усякий людський недолік або порок може здатися смішним і бути висміяний. М. Бахтин дає таке визначення комічному характеру: “Комічний характер – це те, що залишається за винятком побуту, за винятком положення; це людина, що смішна своїми рисами. Перша вимога до комічного характеру – відсутність розриву між характером і долею: ця людина зроблена для цієї долі, і навпаки. Так, у Гоголя злиття фабули з долею відбувається повністю”18.
Ще Аристотель затверджував, що комедія зображує людей “гірших, ніж нині існуючі”. Тому для створення комічного характеру необхідно деяке перебільшення дефектів, властивих людині19. Існує кілька типів комічного перебільшення – карикатура, гіпербола й гротеск.
Карикатура, що перебільшує й деформує якусь окрему негативну рису, щоб саме на неї була звернена основна увага читача або глядача, являє собою досить ефективний комічний прийом і із цієї причини часто використовується гумористами й сатириками. Багато персонажів “Мертвих душ” створені за допомогою карикатури: Манилов символізує солодкуватість, Собакевич – брутальність, Плюшкин – жадібність і так далі.
У створенні комічного характеру Гоголь часто використовує як карикатуру, так і гіперболу. Гіпербола, на відміну від карикатури, перебільшує не одну якусь рису в характері героя, а весь комічний персонаж. Так, за допомогою гіперболи гоголівські герої виявляються “сумою” відразу декількох людських пороків, як, приміром, “шановні громадяни” “Миргорода” Іван Іванович і Іван Никифорович. Використовуючи прийом гіперболи, Гоголь у повісті “Як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” висміює не тільки вульгарність, незначність і банальність своїх героїв, але й всю абсурдність миру, у якому вони животіють. В оповіданні про безглузду сварку двох друзів-сусідів Гоголь доходить до гротеску, максимального комічного перебільшення, що часом робить персонажів неправдоподібними й парадоксальними. Але в Гоголя цього не відбувається, тому що письменник уміє представити будь-який неправдоподібний факт як самий реальному й повсякденний, завдяки своєму авторському почуттю міри й такту у використанні комічних засобів.
Часом Гоголь використовує гіперболу як би в жарт, не в сатиричних цілях, а для посилення комізму характеру:
В Івана Никифоровича, напроти того, шаровари в таких широких складках, що якби роздути їх, то в них можна б помістити весь двір з коморами й будовою.
Або, як в “Мертвих душах”, гіпербола використовується автором для осміяння роботи не однієї людини, а “цілого установи”, як прийом “комічної професії”:
Шум від пір’я був великий і походив на те, начебто б кілька возів із хмизом проїжджали ліс, завалений на чверть аршина висохлими листами.
Блискучий філологічний аналіз гоголівської гіперболи зробив А. Білий у своїй останній книзі “Майстерність Гоголя”, що з’явилася результатом тридцятирічних спостережень і міркувань поета над добутками улюбленого класика. Мовою високої прози поет пише: “… у Гоголя гіпербола виступає з берегів повтору, у якому вона породжена, і місцями заповнює весь текст; якщо ритм – вогонь Гоголя; звукопись – лава; те гіпербола – випар усього стильового ландшафту; зі сплетених гіпербол росте зображуваний побут; і він те жахливий, а те – поетичний залежно від роду гіпербол, його строящих”.
Принцип повторення використовується Гоголем і в створенні комічної пари. У добутках сатирика можна знайти як комічні пари зі схожими характеристиками (Бобчинский – Добчинский; дружина й дочка городничего; Іван Іванович і Іван Никифорович; Панас Іванович і Пульхерия Іванівна й т. д.), так і комічні пари із протилежними характеристиками (Пискарев – Пирогов; Подколесин – Кочкарев; Башмачкин до й після смерті). В “Невському проспекті” художник-ідеаліст Пискарев повністю протилежний вульгарному Пирогову, що у своєму банальному пристосовницькому житті виявляється набагато счастливее свого друга, чутливого мрійника й артиста, що наприкінці повести трагічно гине. Пискарев – трагікомічний герой. Так, за допомогою створення протилежної по своїх ознаках персонажной пари, комічний і трагічної одночасно, Гоголь підсилює пафос “Невського проспекту” – зображення “ярмарку марнославства”, суєтності людського існування, нескінченної самітності людини перед особою долі, готової в будь-який момент обернутися до нього своїм виворотом.
Іншим часто використовуваним гоголівським прийомом у створенні комічного характеру є вибір професії персонажа. Відомо, що деякі професії традиційно несуть у собі деякий заряд комічності. Так, у гоголівських повістях часто зустрічаються чиновники, переписувачі, кравці, цирюльники, кухарі, а іноді в цей список попадають і “іноземні громадяни”, як це відбулося “із бляшаних справ майстром” Шиллером і його приятелем, “досить гарним шевцем” Гофманом. Прийом вибору професії персонажа згодом був широко використаний Чеховим, що продовжив цю гоголівську традицію низкою швейцарів, поліцейських, лікарів, учителів і інших професійних категорій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)