Аналіз художнього тексту: від композиції до змісту

К. И. Чуковський у своїй книзі про російську мову писав, що найважливіше завдання шкільної словесності – навчити “самостійності суджень”, “вселити школярам емоційне, живе відношення до мистецтва”. При цьому Чуковський підкреслював, що це завдання практично нездійсненне, якщо в хлопців не розвинене дбайливе й уважне ставлення до мови.

У наші дні слова знаменитого письменника й філолога анітрошки не втратили своєї значимості. Більше того, коли кількість текстів (друкованих і електронних; різних по якості, по пізнавальній/естетической

цінності), які щодня пропускає через свій мозок школяр, постійно збільшується, від викладачів словесності потрібно ще більше майстерності, щоб сформувати в навички, що вчиться, критичного аналізу прочитаного, літературний смак, уміння відрізняти справжнє мистецтво від грубої підробки.

Як цього домогтися? Відповідь підказав К. И. Чуковський: необхідно відійти від ідеологічних шаблонів і штампів, даних ще до безпосереднього прочитання тексту, і навчитися бачити художня майстерність письменників, своєрідність їхнього поетичного мовлення2 . Інакше кажучи, – дозволимо собі продовжити думка письменника

– рухатися від мови, від словесної побудови – до задуму, до тлумачення ідеї автора, переборюючи в результаті границю між традиційними лінгвістичним і літературознавчим вивченням художнього тексту.

Чудовим і дотепер не перевершеним досвідом такого подолання є аналіз творів Пушкіна, Чехова, Гоголя, Достоєвського, Ганни Ахматової й ін. у роботах одного з найбільших філологів XX в. В. В. Виноградова. У своїх працях акад. Виноградов заклав основи теорії тексту, що пізніше була розвинена в роботах його послідовників. Найбільш повний розвиток ідеї В. В. Виноградова одержали в комунікативно-граматичній теорії Г. Азолотовой. У написаній Г. А. Золотовой у співавторстві з учнями “Комунікативній граматиці”3 ми знаходимо, з одного боку, теорію тексту, а з інший, – конкретний інструмент аналізу тексту, що дозволяє домогтися глибокого осмислення тексту, опираючись на дані аналізу його язикової структури, зблизити літературознавче й лінгвістичне дослідження художнього тексту.

Так, наприклад, істотно заглиблюється звичне літературознавче розуміння композиції. “Композиція, – пише Г. А. Золотова, – це побудова, комунікативно-значеннєвий зміст якого виражено засобами мови”4 . Комунікативна граматика, розвиваючи думку В. В. Виноградова, відкрила, що будь-який текст організується чергуванням і взаємодією різних композиційних форм мовлення – комунікативних регістрів.

Комунікативні регістри являють собою моделі різних способів сприйняття й подання дійсності, композиційно-значеннєві одиниці тексту.

У монологічному тексті виділяються образотворчий, інформативний і узагальнюючий регістри мовлення.

Образотворчий регістр мовлення породжується прямим, сенсорним сприйняттям: “автор розповідає про конкретну, одиничну подію, що розвертається як би на очах у нього, оповідача, і на очах у читача, як на сцені, у певний момент сюжетної дії”.

В інформативному регістрі “виражаються знання, думки й оцінки”. У ньому “учинки, дії представлені не як одиничні, а як багаторазовими й тривалі дієслівними формами недосконалого виду”. Залежно від семантики дієслів зображувально-оповідальний і зображувально-описовий подрегистри, з одного боку, і інформативно-оповідальний і інформативно-описовий – з іншої.

Від засобів мови, від усвідомлення принципів з’єднання, чергування в тексті композиційно-мовних форм (комунікативних регістрів) ми приходимо далі й до осмислення композиції сюжету (послідовність елементів сюжету, рух від зав’язки до розв’язки стає можливим простежити в тексті) і далі наближаємося до рівня стратегії автора, оскільки вибір тої або іншої композиційної організації підпорядкований вираженню авторського задуму, ідеї добутку.

Які результати дає запропонований комунікативною граматикою метод дослідження тексту, які можливості відкриває комунікативно-граматичне розуміння композиції ми покажемо, проаналізувавши повість Н. В. Гоголя “Як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” і роман В. Пелевина “Generation П”. Рамки статті не дозволяють нам проаналізувати ці добутки в повному обсязі, тому ми зупинимося на одному з композиційних прийомів – використанні авторами узагальнюючого регістра мовлення.

Ціль композиції – “розташувати всі шматки так, щоб вони замикалися в повне вираження ідеї”6 . В “Повісті про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” Н. В. Гоголя багато в чому саме аналіз того, як “розташовані шматки”, дозволяє наблизитися до розуміння ідеї, авторського задуму.

Саме язикова форма узагальнюючого регістра мовлення й створює той необхідний, з погляду авторської стратегії, контраст всієї тональності повісті й цієї фінальної репліки, де автор піднімає маску. Ця контрастність змушує читача зупинитися й задуматися, повернутися назад, проаналізувати прочитане. Справді: чому нудно на цьому світлі”? І, відповідаючи на це питання, читач раптом відкриває, що те, над чим він протягом всієї повісті сміявся, чому, може бути, зворушувався, виявляється не просто нудним, а страшним у своїй убогості. Забавна Історія перетворюється в повість про світ, де люди втратили свою людську сутність, перетворилися в неживі предмети. Форма узагальнюючого висловлення дозволяє уникнути прямої оцінки (порівн. Нудний містечко цей Миргород, добродії!), відкриває простір для більше широкого узагальнення, а також самостійного читацького аналізу.

У заключному узагальнюючому висловленні, тільки в ньому, по суті справи, чітко проявляється погляд ззовні, із зовнішньої точки зору. Оповідач піднімає маску добродушного й простуватого приятеля головних героїв, під якою він ховався (не дуже старанно, втім) протягом усього оповідання. Виявляється, що він не такий, як вони, зовсім не частина Миргорода. Виявляється, що Миргород і його мешканці викликають у ньому зовсім не захват (порівн. Якщо будете підходити до площі, те, вірно, на час зупинитеся помилуватися видом: на ній перебуває калюжа, дивна калюжа! єдина, яку тільки вам вдавалося коли бачити! Прекрасна калюжа!), а різке неприйняття, “нудьгу”. Фінальне узагальнююче висловлення, таким чином, є важливим у цій повісті засобом реалізації категорії образа автора; задає читацьке сприйняття, визначає вірному, відповідному авторському задуму, прочитання добутку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз художнього тексту: від композиції до змісту

Categories: Нові твори

Links