Фах (1957) – Айзек АЗІМОВ 1920-1992
Наукова фантастика є одним із ланцюгів, які допомагають з’єднати людство.
Айзек Азімов
Сторінки життя і творчості
Одним із найпопулярніших сучасних фантастів світу є американський письменник єврейського походження Айзек Азімов. Він уважав, що фантастика йде попереду людства, прокладаючи шлях для розвитку науки, техніки й усієї людської цивілізації. Фантастична література, на його думку, дає змогу спрогнозувати майбутнє, виявити в ньому як перспективні, так і хибні тенденції. Ще в далекому 1964 р. Айзек Азімов замислився над тим,
Айзек Азімов (справжнє ім’я Ісаак Юдович Озимов) народився 2 січня 1920 р. в м. Петровичі неподалік від м. Смоленська (Росія). Коли йому було три роки, його сім’я виїхала до США. У м. Нью-Йорку батьки відкрили цукерню. У школу хлопчик почав ходити вже там, в Америці, що стала длянього рідною країною. За словами письменника, його першою мовою був ідиш (яким говорили в родині), а зростав він на творах улюбленого єврейського письменника Шолом-Алейхема. Однак свої твори митець писав англійською, оволодівши нею досконало.
У 1939 р. журнал “Емейзінг сторіз” опублікував науково-фантастичну повість митця “Покинуті на Весті”, а в 1941 р. в журналі “Естаундінг сторіз” з’явилось оповідання “Калістанська загроза”.
Айзек Азімов був не лише письменником, а й талановитим ученим. Закінчивши хімічний факультет Колумбійського університету, він став біохіміком, здійснював наукові дослідження й читав лекції для студентів у Колумбійському та Гарвардському університетах. У 1948 р. здобув ступінь доктора наук. Мав 14 почесних наукових ступенів і відзнак різних університетів світу.
Регулярно друкувати науково-фантастичні твори почав під час Другої світової війни. Його авторський набуток становить майже 500 книжок. Це науково-фантастичні романи, повісті, оповідання, новели. А ще він писав наукові праці з біохімії, математики, міфології, астрофізики. Серед художніх творів письменника вирізняються збірка оповідань “Я – робот” (1950), романи “Кінець Вічності” (1955), “Стальні печери” (1953), “Оголене сонце” (1954) і багато інших. В одному з останніх романів “Самі боги” (1972) Айзек Азімов застерігав людство від грандіозних космічних катастроф, від занепаду моралі й безвідповідальності в ставленні до світу. Він уважав, що наукова фантастика допоможе людям установити мир на всій Землі, бо від цього залежить виживання людства.
Письменник помер 6 січня 1996р. в м. Нью-Йорку, а його твори читають і перечитують ті, хто крокує в третє тисячоліття.
Твори Айзека Азімова перекладали українською Д. Грицюк, Л. Бутенко, А. Онишко, Ю. Лісняк, В. Радчук та ін. Оповідання “Фах” переклав у 1990 р. А. Минко.
Роздуми про майбутнє людства. Світ, що зображує Айзек Азімов у повісті “Фах” (“Profession”), на перший погляд, є розумним і раціонально влаштованим. Тут панує дисципліна, порядок, культ освіти. Однак яка ж то освіта? Тут діти не здобувають освіту самотужки, не вчаться самостійно мислити й шукати інформацію, а за допомогою спеціальних технічних приладів отримують готові знання. Здається, це швидше й надійніше, однак це спотворює людську природу, позбавляє її можливості бути собою, здатності творити й мислити. Люди в державі майбутнього, яке змальовує письменник, ніхто, вони схожі на роботів, які мають виконувати лише те, що їм призначено владою. А тих, хто не вписується в “пронумеровану” більшість, хто виявляє хоч найменшу схильність до самостійного мислення, відокремлюють від суспільства в спеціальних інтернатах. Інтернати створені для того, щоб виявляти справжні таланти, які можуть створювати нові машини й тим самим визначати науково-технічний прогрес. Виходить, що не прогрес служить людині, а людина служить прогресу. Айзек Азімов змушує читачів замислитися над сутністю не тільки освіти майбутнього, а й усієї земної цивілізації. Він закликає не забувати про інтереси людини, поставити освіту й науку на службу людині, а не навпаки.
Проблема духовної сутності людини. Образ Джорджа Плейтена. У повісті “Фах” Айзек Азімов створив образ раціонально влаштованого суспільства, де кожна людина посідає чітко визначене місце, виконує призначені їй функції. Людей ніхто не вчив самостійно мислити, і вони поступово перетворювалися на запрограмованих істот, хоча й живих, але бездумних і безвольних. Мета такої суспільної системи, якій була підпорядкована освіта, – забезпечити швидкий науково-технічний прогрес. Однак чого вартий такий прогрес, якщо людина перестає бути людиною? Особистість у такому суспільстві позбавлена волі, бо навіть вибір професії від неї не залежить, не кажучи вже про щось інше. Вона більше схожа на робота, який лише чітко виконує накази, але не вміє ані мислити, ані творити.
Айзек Азімов не втрачає віри в людину. Він сподівається, що людське в ній не загине, проб’ється назовні крізь заборони й суспільну “диференціацію”.
Випробування людини визначає сюжет
Зауважте
У своєму творі письменник стверджує, що прогрес має значення лише тоді, коли розвиваються не тільки машини, а й людина та її мораль. Суспільство має бути не лише зовні прекрасним і технічно досконалим, а й гуманним. Воно має служити людині, сприяти розвитку її здібностей, створювати умови для творчої реалізації.
Повісті “Фах”. Від того, як зможе виявити себе особистість у цій ситуації, залежить не лише її доля, а й майбутня доля людства.
Проблеми освіти та виховання людини не випадково постають у центрі уваги письменника-фантаста. Він добре усвідомлював, що від освіти залежить майбутнє людства. Однак майбутнє залежить також від того, якою є сама людина, від її якостей – не лише інтелектуальних, а й моральних.
Головний герой твору Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства виявляв інтерес до навчання, учився думати. Його вміння робити власні висновки виявилося вже під час Дня читання. Це вважалося “відхиленням” від усталеного порядку. Пізніше, у день освіти, Джордж довів, що вміє не лише мислити, а й здобувати знання, шукати відповіді на нерозв’язані питання. Через цей “недолік” у мозку Джорджа помістили так званий “інтернат для недоумків”. У такий жорстокий спосіб у державі майбутнього виявляли справжні таланти. Визнання того, що він не такий, як усі, не придатний до освіти, ледь не вбила Джорджа, але він вистояв у випробуваннях. Творчість, жага знань, прагнення мислити не дали йому загинути. Джордж почав читати й за допомогою книжок не лише здобував знання, а ще й пізнавав себе, учився узагальнювати, систематизувати, робити висновки, бути вільним у своїх думках.
Джордж Плейтен залишив інтернат, відчувши в собі достатньо сил довести, що він не “нездара”, а, навпаки, здатний до плідної діяльності в ім’я суспільства. В освіті його не цікавили матеріальні блага чи престиж. Наука була важлива для нього сама по собі. Це відчуття притаманне лише справжнім талантам. Самостійність у набутті знань давала йому можливість рухатись і в моральному розвитку – бути людиною, а не бездумноюмашиною.
Кульмінаційним моментом у житті героя стала його розмова з новіанином. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а й Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а може мислити глобально, з перспективою.
Наприкінці повісті з’ясовується, що Джорджа Плейтена перевіряли. У державі майбутнього не знали, як виявити справжніх творців, тому для них і створювали надто суворі умови, щоб таланти, якщо вони є такими, розкрили себе.
Джордж Плейтен і Тревіліян. Образ Джорджа Плейтена яскраво виявляється в зіставленні з іншим персонажем – Тревіліяном. Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в “диференційованому” суспільстві майбутнього. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на іншу планету – Новію.
Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, який отримав знання за допомогою старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, удосконалитися, то цілком зрозуміло, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в “інтернат для недоумків”, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне – збагнув, що людина має навчитися сама добувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них.
Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, але і їхні моральні якості. Джордж Плейтен був людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. Тревіліян із дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші.
Він обрав найлегший шлях у житті, дбаючи лише про матеріальні блага та свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Отже, у повісті “Фах” письменник утверджує думку про те, що суспільство, у якому люди не вміють мислити, не приймають самостійних рішень, рано чи пізно деградує. Потрібно, щоб у суспільстві мислили не лише окремі особистості, а й щоб усі мешканці були самостійними, свідомими і в здобутті освіти, і в житті. Так досягаються справжня свобода й розвиток цивілізації.
Джордж спробував триматися невимушено. Усі вони, як новіани, так і земляни, кожний по-своєму “вивчали” його, як жука на голці. Інженеску тепер сидів у кутку й спостерігав за ним широко розкритими очима. “Які ж ви всі ідіоти”, – напружено подумав Джордж. Та вони повинні зрозуміти. Він примусить їх зрозуміти.
– Я був сьогодні на олімпіаді металургів, – почав він.
– Як, і ви теж? – увічливо запитав новіанин. – Здається, там було присутнє все населення Землі.
– Ні, вельмишановний, але я там був. У змаганні брав участь один мій друг, і йому дуже не пощастило, тому що ви дали учасникам апарати Бімена, а він здобув тільки Хенслеропу освіту, очевидно, застарілої моделі. Ви сказали, що розбіжності зовсім незначні. – Джордж стулив два пальці докупи, свідомо копіюючи нещодавній жест свого співбесідника. – І мій друг знав до олімпіади, що знадобиться знайомство з апаратом Бімена.
– І що ж далі?
– Мій друг усе життя мріяв потрапити на Новію. Він знав апарат Хенслера. Він знав, що йому треба було ознайомитися з апаратом Бімена, щоб потрапити до вас. А щоб розібратися в цьому апараті, потрібно було засвоїти всього декілька фактів, ще трохи додаткових відомостей і, можливо, трохи практики. Якщо врахувати, що на терезах була мета всього життя, він міг би впоратися…
– А де б він дістав стрічку з додатковою інформацією? Чи освіта тут, на Землі, перетворилася на приватне хатнє навчання?
Обличчя на дальньому плані, як по команді, зареготали…
– Тому він і не став довчатися, вельмишановний. Він уважав, що йому потрібна стрічка. Нізащо на світі він навіть не пробував би вчитися без стрічки. Тож він просто відмовився.
– Відмовився? Може, він із тих хлопців, що відмовилися б літати без скімера? – знову пролунав регіт, і новіанин розтанув у посмішці. – А він кумедний, цей хлопець, – мовив. – Продовжуйте. Я даю вам ще трохи часу.
– Не думайте, що я жартую. Стрічки дійсно нічого не варті. Вони вчать надто багатьох речей і надто безболісно. Людина, яка отримує знання з їхньою допомогою, не уявляє, як можна вчитися інакше. її знання застигають у тому вигляді, у якому вона бере їх із стрічки. А якби замість того щоб напихати людину стрічками, її примусили із самого початку вчитися, так би мовити, вручну, вона звикла б учитися самотужки й продовжувала б навчання далі. Хіба це не розумно? А коли звичка буде добре розвинена, людині можна дати трохи знань через стрічку, щоб заповнити прогалини чи уточнити деякі деталі. А далі вже вона вчитиметься самостійно. Таким чином ви зможете своїх металургів, що знають спектрограф Хенслера, навчити користуватися спектрографом Бімена, і вам не доведеться прилітати на Землю по нові моделі спеціалістів.
Новіанин кивнув.
– А звідки отримують знання, окрім стрічок? З міжзоряного простору?
– З книжок. Вивчаючи самі апарати. Думаючи.
– З книжок? Як же можна зрозуміти книжки, не здобувши освіти?
– Книжки складаються зі слів, а більшу частину слів можна зрозуміти. Спеціальні ж терміни можуть роз’яснити ті фахівці, яких ви вже маєте.
– А як бути з читанням? Ви припускаєте використання стрічок, за якими вчаться читати?
– Гадаю, з тими стрічками все гаразд, хоча й не бачу причин, чому не можна вчитися читати старим методом. У всякому разі, частково.
– Щоб із самого початку виробити звичку до самостійних знань? – запитав новіанин.
– Так, так, – радісно підтвердив Джордж; цей чоловік уже почав розуміти його.
– А що з математикою?
– Це найлегше, сер… вельмишановний. Математика відрізняється від інших технічних дисциплін. Вона починається з кількох нескладнихпринципів і поступово ускладнюється. Можна розпочати вивчення математики, нічого про неї не знаючи. Вона практично для цього й існує. А коли ви ознайомитесь з відповідними розділами математики, то зможете розуміти інші книжки по техніці. Особливо, якщо розпочнете з легких.
– А хіба є легкі книжки?
– Безумовно. Навіть, якби їх не було, фахівці, що ви їх уже маєте, спробують написати. Дехто з них, може, зуміє викласти частину своїх знань словами й символами.
– Великий Боже! – сказав новіанин, звертаючись до людей, що пообступали його. – У цього бісеняти на все є відповідь.
– Так, так! – закричав Джордж. – Запитайте мене ще.
– А самі ви намагалися вчитися по книжках? Чи це тільки ваша теорія?
Джордж повернувся й швидко глянув на Інженеску, та історик залишався незворушним. На його обличчі застигла тільки доброзичлива цікавість.
– Намагався.
– І ви вважаєте, з цього щось виходить?
– Так, вельмишановний, – палко відповів Джордж. – Візьміть мене із собою на Новію. Я можу скласти програму й керувати…
– Зачекайте, я маю ще декілька питань. Як ви думаєте, скільки вам потрібно буде часу, щоб стати металургом, який уміє працювати з біменівським спектрографом, якщо припустити, що почнете вчитися, не маючи ніяких знань і не використовуючи стрічок освіти.
Джордж завагався.
– Ну… можливо, кілька років.
– Два роки? П’ять? Десять?
– Не можу сказати, вельмишановний.
– Бачите, це найголовніше питання, і ви повинні відповісти на нього. Ну, приміром, п’ять років. Вас улаштовує такий термін?
– Думаю, що так.
– Чудово. Отже, протягом п’яти років людина вивчає металургію за вашим методом. Ви не можете не погодитися, що весь цей час вона не дає нам ніякої користі, а її треба годувати, забезпечувати житлом і грішми.
– Але ж…
– Дайте мені закінчити. До того часу, коли вона буде підготовлена й зможе користуватися спектрографом Бімена, мине п’ять років. Чи не здається вам, що тоді в нас уже з’явиться вдосконалена модель апарата, з яким вона не зуміє працювати?
– Однак доти вона стане досвідченим ученим, і засвоєння нових деталей буде для неї питанням днів.
– Ви так думаєте. Гаразд, припустімо, що ваш друг, самостійно вивчав апарат Бімена й успішно його опанував. Чи зможе він зрівнятися своїм умінням з умінням учасника змагань, який отримав усе за допомогою стрічок?
– Можливо, і ні… – почав Джордж.
– Отож-бо й воно, – докинув новіанин.
– Заждіть, дайте закінчити мені. Навіть, якщо він і знає щось гірше, ніж той, інший, у даному випадку важливо те, що він може вчитися далі. Він зможе придумати нове, на що нездатна людина, яка здобула освіту за допомогою стрічок. Ви будете мати в запасі людей, здатних оригінально мислити…
– А ви протягом свого навчання винайшли щось нове? – запитав новіанин.
– Ні, але ж я один, і не так уже й давно почав учитися…
– Так… ну, леді й джентльмени, ми досить з вами порозважалися?
– Зачекайте! – раптом перелякавшись, вигукнув Джордж. – Я хочу домовитися з вами про особисту зустріч. Є речі, які я не можу пояснити по відеофону. Ряд деталей…
Погляд новіанина ковзнув повз Джорджа.
– Інженеску! По-моєму, я зробив вам послугу, про яку ви просили. Завтра в мене напружений день. Бувайте здорові!
Екран згас.
Джорджеві руки рвонулися до екрана в нестримному бажанні оживити його.
– Він не повірив мені! – скрикнув Джордж. – Він не повірив мені!
– Так, Джордже, не повірив. Невже ви й справді думали, що він повірить? – запитав Інженеску.
Джордж майже не чув його.
– Але чому? Адже це правда. І так вигідно для нього. Ніякого ризику. Вони мали б справу зі мною та ще з кількома… Десяток людей, що вчилися б роками, коштували б менше, ніж один готовий фахівець… Він був п’яний! Він нічого не зрозумів.
Задихаючись, Джордж роззирнувся довкола.
– Як мені дістатися до нього? Мені конче необхідно. Усе вийшло не так, як треба. Не треба було говорити з ним по відеофону. Мені потрібен час. Треба зустрітися з ним віч-на-віч. Як мені…
– Він не захоче зустрічатися з вами, Джордже, – промовив Інженеску. – А якщо й погодиться, то все одно вам не повірить.
– Ні, повірить, запевняю вас. Коли він тверезий, він… – Джордж повернувся до історика, і його очі широко розкрилися. – Чому ви називаєте мене Джорджем?
– А хіба це не ваше ім’я? Джордж Плейтен?
– Ви знаєте, хто я?
– Я знаю про вас усе.
Джордж завмер, тільки часте дихання різко здіймало його груди.
– Я хочу допомогти вам, Джордже, – запевнив Інженеску. – Я вже говорив вам про це. Я весь час вивчав вас і хочу вам допомогти.
– Мені не потрібна ваша допомога! – вигукнув Джордж. – Я не недоумок.
Він рвучко повернувся, і, як шалений, кинувся до дверей. Розчахнув їх і був схоплений двома полісменами, що миттєво залишили свій пост.
Попри все збудження Джордж відчув дотик шприца якраз під щелепою. І все закінчилося. Останнє, що залишилося в пам’яті, було обличчя Інженеску, який зі співчуттям дивився на нього.
Коли Джордж розплющив очі, то побачив білу стелю. Він згадав, що сталося. Але згадав так нечітко, наче все відбувалося з кимось іншим. Він дивився на стелю, аж поки не наповнився її білизною, яка начисто промила його мозок, начебто вивільняючи місце для нових ідей, для інших напрямків мислення.
Джордж не знав, як довго він так лежав, дослухаючись до плину своїх думок.
– Ти прокинувся? – пролунав чийсь голос.
І Джордж уперше почув свій власний стогін. Невже він застогнав? Він спробував повернути голову.
– Тобі боляче, Джордже? – запитав голос.
– Як дивно, – прошепотів Джордж. – Я так хотів залишити Землю. Я нічого не розумів.
– Ти знаєш, де ти?
– Я знову в… в Інтернаті. – Джорджеві нарешті вдалося повернутися.
Голос належав Омейні.
– Як дивно, що я нічого не розумів.
Омейні ласкаво посміхнувся.
– Поспи ще…
Джордж заснув. І знову прокинувся. Свідомість його прояснювалася. Біля ліжка, читаючи, сидів Омейні, та як тільки Джордж відкрив очі, Хейлі відклав книжку. Джордж із зусиллям сів.
– Привіт, – мовив він.
– Ти голодний?
– Ще б пак! – Він із цікавістю подивився на Омейні. – За мною стежили, коли я пішов звідси?
Омейні кивнув.
– Ти весь час був під наглядом. Ми хотіли непомітно скерувати тебе до Антонеллі й дати тобі нагоду виговоритися. Нам здавалося, що для тебе це єдиний спосіб досягти успіху. Емоції заважали твоєму розвитку.
– Я був абсолютно неправий щодо нього, – трохи зашарівшись, промовив Джордж.
– Тепер це не має значення. Коли в аеропорту ти зупинився біля стенда металургів, один із наших агентів зараз же сповістив нам перелік учасників змагань. Ми з тобою досить говорили про твоє минуле, тож я зрозумів, що означало в ньому ім’я Тревіліяна. Ти спитав, як потрапити на олімпіаду. Це могло призвести саме до тієї кризи, на яку ми покладали такі надії, тож до зали скерували Ладисласа Інженеску, щоб він зустрівся з тобою й подбав про все.
– Він обіймає важливу посаду в уряді?
– Так.
– І ви доручили йому мене. Виходить, що сам я чогось вартий.
– Ти й справді багато чого вартий, Джордже.
Принесли паруючу духмяну печеню. Джордж усміхнувся й відкинув простирадло, щоб звільнити руки. Омейні допоміг накрити столик біля ліжка. Якийсь час Джордж їв мовчки.
– Я раніше вже раз прокидався ненадовго, – промовив він.
– Я знаю, – сказав Омейні. – Я був тут.
– Так, я пам’ятаю. Ти знаєш, усе змінилося. Здавалося, дуже сильна втома позбавила мене всіх почуттів. Я більше не гнівався. Я міг тільки думати.
– Ні, – сказав Омейні. – Це просто спокій. Ти добре відпочив.
– Ну, у всякому разі мені стало все зрозуміло, неначе я завжди знав це, але не хотів дослухатися до внутрішнього голосу. Чого я чекав від Новії, – подумав я, – хотів вирушити на Новію, щоб зібрати групу юнаків, що не здобули освіти, і вчити їх по книжках. Я хотів відкрити там інтернат для недоумків… на зразок цього… а на Землі вже є такі інтернати… і багато.
Омейні всміхнувся, блиснувши зубами.
– Інститут вищої освіти – ось як точно звуться такі установи.
– Тепер я це так добре розумію, що дивуюся своїй недавній сліпоті, – сказав Джордж. – Зрештою, хто винаходить нові зразки механізмів, для яких потрібні нові фахівці? Хто, наприклад, винайшов спектрограф Бімена? Я думаю, чоловік на ймення Бімен, але він не міг здобути освіту за допомогою стрічок, бо йому не вдалося б посунутися вперед.
– Цілком слушно.
– А хто створює стрічки освіти? Фахівці по виробництву стрічок? А хто ж тоді складає стрічки для їхнього навчання? Фахівці ще вищої кваліфікації? А хто складає стрічки… Ти розумієш, що я хочу сказати. Десь має бути кінець. Десь мають бути чоловіки та жінки, здатні оригінально мислити.
– Так, Джордже.
Джордж відкинувся назад і спрямував погляд у простір поверх голови Омейні. На якусь мить у його очах промайнула тінь колишнього хвилювання.
– Чому мені не розповіли про все це спочатку?
– О, якби ми могли, – сказав Омейні, – скількох неприємностей ми б уникли. Ми вміємо аналізувати інтелект, Джордже, і визначати, що ця людина може стати пристойним архітектором, а та – хорошим теслярем. Однак не вміємо визначити, чи здатна людина до оригінального творчого мислення. Це надто делікатна галузь. Є деякі кустарні методи, що дозволяють визначити тих, хто, можливо, має такий талант. Про цих людей доповідають у День читання, як, наприклад, повідомили про тебе. За дуже приблизними підрахунками, таким чином сповіщають про одну людину з десяти тисяч. У День освіти цих людей перевіряють знову, і виходить, що в дев’яти випадках з десяти тривогу зчинили помилково. Тих, хто залишається, направляють у такі установи, як ця.
– Але чому не можна розповісти людям, що один зі… зі ста тисяч потрапляє сюди? – запитав Джордж. – Це не було б таким потрясінням длятого, хто потрапляє.
– А як же інші? Ті дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять, які ніколи не потраплять у такі установи? Не можна, щоб усі оті люди вважали себе невдахами. Вони прагнуть здобути фах, і тим чи іншим шляхом здобувають його. Кожен може додати до свого ім’я слова: “дипломований такий-то чи така-то”. Так чи інак, кожен посідає своє місце в суспільстві. Це необхідність.
– А ми? – запитав Джордж. – Ми – виняток? Один із десяти тисяч?
– Вам ні в якому разі не можна казати. Ось у чім заковика. Адже ще лишається останнє випробування. Навіть після відсіву в День освіти дев’ять чоловік із десяти, що потрапили сюди, виявляються не зовсім підходящими для творчості, і немає такого апарата, який допоміг би нам вирізнити з цієї десятки того єдиного, хто нам потрібен. Цей десятий повинен виявитися сам.
– Яким чином?
– Ми поміщаємо вас сюди в Інтернат недоумків, і той, хто не бажає з цим змиритися, і є людина, яку ми шукаємо. Щоправда, метод жорстокий, зате себе виправдовує. Не потрібно казати людині: “Ти можеш винаходити нове. Тож-бо, твори”. Набагато розумніше зачекати, поки вона сама мовить: “Я можу творити і творитиму, хочете ви цього чи ні”. Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів. Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з них або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань.
Джордж відсунув порожню тарілку й підніс до рота чашку з кавою.
– А як же з тими, які… не виправдують сподівань?
– По всьому вони отримують освіту за допомогою стрічок і стають соціологами. Інженеску – один з них. Сам я дипломований психолог. Ми є, так би мовити, другий ешалон.
Джордж допив каву.
– Мені досі не зрозуміло одне, – промовив він.
– Що ж?
Джордж відкинув простирадло і встав.
– Чому воно зветься олімпіадою?..
(Переклад Андрія Минка)
Краса слова
У творі Айзека Азімова “Фах” проблеми науки й освіти тісно пов’язані з проблемами розвитку суспільства. Тому в повісті поєднались особливості наукової і соціальної фантастики, що є характерним для розвитку фантастичної літератури другої половини XX – початку XXI ст.
– Виявіть ознаки фантастики у творі (у сюжеті, образах, художньому часі й просторі).
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. У яких значеннях вживається слово фах, винесене в назву твору? Якого символічного змісту воно набуває? 2. Визначте провідні теми твору. Чи пов’язані вони лише з розвитком освіти, науки і техніки? 3. Назвіть наукові, соціальні й моральні проблеми повісті “Фах”. 4. Розкажіть про День читання, який змальовує у творі Айзек Азімов. Розкрийте сутність цього свята в державі майбутнього. 5. Опишіть (усно) День освіти. Що відбувалося того дня? Чому цей день був такий важливий для молоді?
Порівнюємо. Підготуйте порівняльну характеристику образів Джорджа Плейтена та Тревіліяна. Доберіть відповідні цитати.
Для обговорення. 1. Чи гуманною щодо людини є держава, зображена Айзеком Азімовим у повісті “Фах”? 2. Якою, на вашу думку, має бути освіта майбутнього? Якою є її мета? 3. Висловіть ваше ставлення до експериментів, що відбувалися в державі майбутнього? 4. Хто, на вашу думку, переміг – герой чи державна система?
Творче завдання. 1. Як могли в подальшому скластися долі героїв? 2. Дайте власний прогноз розвитку суспільства, змальованого письменником у повісті “Фах”.
Для самостійного опрацювання. Дайте власну оцінку системі освіти, яка зображена в оповіданні “Фах”.
Робота в групах. Усно відтворіть діалоги (1-2 за вибором) від імені літературних героїв (Джордж – Тревіліян, Джордж – Омейні, Джордж – Антонеллі, Джордж – Інженеску, Джордж – новіанин).
Книжка і комп’ютер. За допомогою Інтернету підготуйте презентацію на тему “Майбутнє людства в мистецтві”.
Цікаво знати. Джорджа Плейтена постійно хвилювало питання: “Чому воно зветься Олімпіадою”? Як відомо, олімпіадою називають змагання (спортивні, інтелектуальні). Вони мають сенс лише тоді, коли змагаються люди, які самостійно чогось досягли. А в повісті “Фах” фактично відбуваються змагання не між людьми, а між апаратами, які “дали” їм знання. Тому Тревіліян і не переміг, бо він набув знання за допомогою застарілого апарата. У часи Стародавньої Греції панувало поняття “калагатія” (або “калакагатія”), що означало поєднання понять “прекрасний” і “добрий”, тобто людина мала бути не тільки фізично розвиненою, а й морально досконалою. Це був ідеал античної людини. А в суспільстві майбутнього, яке змалював Айзек Азімов в повісті “Фах”, моральні якості учасників Олімпіади не мали ніякого значення.
Перевірте себе
1. Яким постає світ майбутнього в повісті Айзека Азімова “Фах”? 2. Яке місце призначалося людині в суспільстві майбутнього, що зображує митець? 3. Які випробування пройшов Джордж Плейтен? 4. Чи було це випробуванням лише його інтелектуальних здібностей? 5. Які розумові здібності й моральні риси виявив Джордж Плейтен під час випробувань? 6. Визначте ідею твору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)