Ежен Ионеско – зачинатель абсурдизму у французькій драматургії

Ситуації, характери й діалоги його п’єс додержуються скоріше образів і асоціаціям сну, чим повсякденної реальності. Мова ж за допомогою забавних парадоксів, кліше, приказок і інших словесних ігор звільняється від звичних значень і асоціацій. Сюрреалізм п’єс Ионеско веде своє походження від циркової клоунади, фільмів Ч. Чапліна, Б. Китона, братів Маркс, античного й середньовічного фарсу. Типовий прийом – накопичення предметів, що загрожують поглинути акторів; речі знаходять життя, а люди перетворюються в неживі предмети

В абсурдистских

п’єсах катарсис відсутній, будь-яку ідеологію е. Ионеско відкидає, але п’єси були викликані до життя глибокою тривогою за долі мови і його носіїв

При всій умовності театру абсурду він наскрізь политизирован, що особливо переконливо доводить саме значне створення ежена Ионеско “Носоріг” (1959).

Ежен Ионеско, подібно екзистенціалістам Ж. П. Сартру й А. Камю, досліджує поводження людини в екстремальній ситуації, коли абсолютна більшість людей підкоряється обставинам і тільки одинакові знаходить у собі сили для внутрішнього протистояння. е. Ионеско вірить у силу слабких, його Беранже,

персонаж декількох п’єс, в “Носорогу” з Особливістю п’єс е. Ионеско є те, що вони як би зашифровані. Іноді вони важко піддаються розгадці, з “Носорогом” же все понятно: у драмі мова йде офашизме.

Драматургія ежена Ионеско зайняла видне місце в літературному процесі й у репертуарі французького й світового театру. Однак це зовсім не виходить, що переміг абсурдизм і традиційну реалістичну драму зійшла з подмостков. Пересічний і безпомічний у повсякденному житті людин іде один проти всіх

Прем’єра “Лисої співачки” відбулася в Парижу. Успіх “Лисої співачки” був скандальним, ніхто нічого не зрозумів, але дивитися постановки абсурдистских п’єс ставало поступово гарним тоном. В антип’єсі (таке жанрове позначення) ніякої лисої співачки немає й у спомині. Зате є англійська пара Смитов і їхній сусід на прізвище Мартін, а також служниця Мери й капітан пожежної команди, що випадково заглянув на хвилиночку до Смитам. Він боїться спізнитися на пожежу, що почнеться в стільки-те годин і скільки-те мінут. Ще є годинники, які б’ють як їм заманеться, що, очевидно, означає, що час не загублений, його просто не існує, кожний перебуває у своєму тимчасовому вимірі й несе відповідно нісенітницю

У драматурга кілька прийомів нагнітання абсурду. Отут і плутанина в послідовності подій, і накопичення тих самих імен і прізвищ, і недізнавання чоловіками один одного, і рокіровка хазяї-гості, гості-хазяї, незліченне повторення того самого епітета, потік оксюморонів, явно спрощене побудова фраз, як у підручнику англійської мови для початківців. Словом, діалоги по-справжньому смішні

В 1916 р. У Цюрихском кабаре збирається група анархічно настроєних поетів-емігрантів, молодих людей різних національностей, об’єднаних ненавистю до війни. Вони почувають інтелектуальний голод, але старе мистецтво їх не влаштовує. Вони проголошують народження мистецтва нового: виникає дадаизм – плин, створений групою літераторів, що бачили в подіях першої світової війни свідчення катастрофи й розпаду всієї людської культури. На їхню думку, мораль і мистецтво суспільства гідні презирства, оскільки мир є волаюче лицемірство, і якщо вже творити, то тільки на грунті абсолютного заперечення. “Дада” – від французького dada – дитячий белькіт без змісту. Дадаизм – бунт проти суспільної нісенітниці за допомогою нісенітниці, вони декларували абсурд і атмосферу скандалу, дезертирство, виражаючи протест проти першої світової війни. естетической формою їхнього протесту стало мистецтво алогічні й ірраціональне, нерідко безглузді набори слів і звуків, складені методом колажу

“Дада… Ці два склади досягли мети, досягли “дзвінкого бессмислия”, абсолютної незначимості”, – писав Андрію Жид у статті ” Так-Так”.

Вождь дадаистского руху швейцарський поет, румун Тристан Тзара ( 1896-1964), автор книг “Сім маніфестів дада” (1924), “Приблизна людина” (1931), в одному зі своїх маніфестів заявляє: “Я ненавиджу здоровий глузд”.

Деякі дадаисти із задоволенням відмовилися б від людської мови, якби можна було б без нього обійтися. З небажанням вони прибігали до звичайних слів. Дадаистские маніфести заповнені вигадливими малюнками-лініями, колонками цифр, різними шрифтами. В одному з маніфестів Тзара повторює 154 рази на сторінці слово hurle (завивання, крик) або заявляє, що 2=3.

Хвороба темрява розцвічується сірниками в наших організмах Леденити Стосуйся мене Лише мене одного Спіраль піднімається по краї білої країни Маленьке сільце Всибири.

Однак дадаизм не був втіленням нісенітниці, вони думали, що повинні кожне споганене слово змусити заіскритися, зазвучати по-новому. У самій ідеї відновлення літературної мови була укладена здорова думка

Дадаисти хотіли бути несхожі на інших, але в глибині душі почували себе плоттю від плоті їхнього суспільства, що народило:

Придивитеся до мене: Я жартівник, ідіот, я з тих, хто чадить Придивитеся до мене! Я виродливий і малий і особа моє невиразно. Я такий, як ви всі (Тзара)

Після війни частина дадаистов переїхала в Німеччину, деякі – у Францію. Дадаистов незабаром стали підтримувати молодий Арагон, Поль елюар, Аполлінер. Таким чином, дадаизм з’явився безпосереднім попередником сюрреалізму, що складається на початку 20-х рр. у Франції, багато хто дадаисти виявилися в руслі нового плину – сюрреалізму, коли по закінченні війни дадаистское рух зійшов на немає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ежен Ионеско – зачинатель абсурдизму у французькій драматургії