Эрнест Хемингуэй
Эрнест Хемингуэй народився в сім’ї лікаря, у пригороді Чикаго Оукпарк. В. 1917 року Хемингуэй влаштувався на роботу в газету “Канзас дейли старий” і з тих пор завжди вважав себе журналістом. Проробивши там сім місяців, він вирішив відправитися в Європу на фронт і записався добровольцем у санітарний загін, що направлявся в Італію. У ніч на 8 липня 1918 року він був важко поранений, переніс Дванадцять операцій. Завершивши лікування в госпіталі, Хемингуэй служить у піхотних частинах діючої італійської армії до висновку перемир’я в листопаді
Повернувшись в Америку, Хемингуэй в 1919 році знову звертається до журналістики. В 1921 році як кореспондент газети він відправляється в Париж, де його поглинає літературна робота, інтерес до якої виявився вже досить очевидним образом
Журналістська діяльність Хемингуэя була дуже багатобічної й різноманітної він писав про чиказьких гангстерів і про канадських шахраїв, що торгують вишедшими зі звертання в СРСР радянськими грошовими знаками, про життя американців у Парижі й про бій биків в Іспанії, про окупацію Руру й про Генуэзской конференції, про французьких праві й про італійських фашистів.
Багато письменників Америки починали свій шлях з журналістики. Для Хемингуэя журналістика була літературною школою, і про це він неодноразово нагадував. Журналістський початок завжди було важливою й коштовною якістю Хемингуэя. Він ніколи не писав про те, чого він сам не бачив, не знав, не розумів. У цьому змісті він,., прагнув бути репортером сучасності
Хемингуэй багато бував у Європі – у Франції, Італії, Іспанії, Німеччині, Швейцарії, в інших європейських країнах, робив тривалі поїздки в. Африку, довгий час жив на Кубі. Він порівняно мало жив у США й мало писав про батьківщину. З його романів тільки один присвячений Америці – “Мати й не мати”, та й то він тісно пов’язаний з Кубою. У всіх інших романах дія відбувається в Європі: “И сходить сонце” – у Франції й в Іспанії, “Прощай, зброя!” – в Італії, “По ккому дзвонить дзвін” – в Іспанії, “Через ріку й до тих деревам” – в Італії. І першу свою книгу він видав не в США, а в Європі. Ця книга – “Три оповідання й десять віршів” – була надрукована тиражем в 300 екземплярів у Діжоні в 1923 році, потім у Парижі в 1924 році був виданий збірник оповідань “У наш час”, перевиданий у трохи доповненому виді в.1925 року в США. Нарешті, в 1926 році ще дві книги – роман-пародія “Весняні води” і роман “И сходить сонце”, а в 1927 році збірник оповідань “Чоловіка без жінок” випускає у світло нью-йоркське видавництво
На початку свого творчого шляху видатний американський письменник витратив чимало зусиль на те, щоб розповісти про людей, що втратили віру в суспільство, у світлі ідеали, у свої сили, у можливість щасливого й радісного життя. Такий герой багатьох його ранніх оповідань Никнув Адамові – образ багато в чому автобіографічний, що особливо наочно передає трагізм світовідчування Хемингуэя. Хемингуэю і його героям США представляються уособленням злиденності й деградації людства. Тому вони біжать із Америки в Африку, Іспанію, Італію, Францію. Герої шукають забуття в провині, у жінках, у полюванні й у рибному лові, у видовищах, які лоскочуть почуття. Їм далекі високі слова – вони їх отпугивают, вони в них не вірять, та й сам Хемингуэй з початку своєї журналістської діяльності вкрай іронічно ставився до пишномовних постулатів пропагандистів американізму
У тих новелах, які ввійшли в збірник “У наш час”, і в тих, які він друкував тоді ж у різних журналах, виявляються самостійний письменницький почерк, своєрідна творча індивідуальність Хемингуэя. І якщо в перших оповіданнях, таких, як “У нас у Мічигані”, позначається вплив стилю Шервуда Андерсона, про який Хемингуэй в 1925 році говорив, що його збірник “Уайнсберг, Огайо” був його першим зразком, то в наступних оповіданнях стає усе сутужніше знайти риси, що зближають і Хемингуэя, і Андерсона, а роман “Весняні води” був відвертою пародією на стиль Андерсона: Хемингуэй висміяв претензійність його малоудачного роману “Темний сміх”. Справа, однак, було не тільки й не стільки в Шервуде Андерсоне, скільки в прагненні Хемингуэя проголосити свою декларацію незалежності – незалежності від своїх літературних учителів. И – у романі “Весняні води” він висміяв не тільки Андерсона, але й Стайн, і в якімсь ступені, але набагато доброжелательнее – Джойса й Дос Пассоса. Цим романом Хемингуэй порвав із кружком Гертруди Стайн, експериментаторство якого виявилося далеким його творчим устремлінням. Заперечення досвіду вчителів не було огульним – краще з їхньої практики Хемингуэй засвоїв і переосмислив, ніяк не копіру?. сліпо їхній стиль, метод або манеру, створивши власний стиль, що і оригінальністю, і свіжістю, і художньою силою перевершував стиль і Шервуда Андерсона, і тим більше Гертруди Стайн.
Центральним добутком раннього Хемингуэя був роман “И сходить сонце” (1926). Слова Гертруди Стайн: “Всі ви – загублене покоління”, винесені в епіграф книги, ставляться до людей, що утратили своє місце в житті й що намагається заповнити щиросердечну порожнечу фліртом, вином, видовищами. Герой же шукає заспокоєння на лоні природи. Теперішніми людьми йому представляються іспанські селяни й мужні матадори, що ведуть смертельні сутички з розлютованими биками. Бій биків для них не розвага, а праця, мистецтво, боротьба. Саме в них бачить Хемингуэй втілення одвічності життя, що підкреслено й назвою книги, і другим епіграфом, запозиченим зі Старого завіту. Ідея роману, за словами Хемингуэя, була в тім, що “земля існує вічно”. Письменник хотів сказати, що його герой Джейк Барнс, покалічений на війні й нездатний тепер брати участь у цьому вічному круговороті природи, изверившийся в людях, намагається знайти силу й здоров’я в спілкуванні із природою й близькими до неї людьми
И ранні оповідання й роман “И сходить сонце” як би навмисно виривають людини із суспільства. Письменник усіляко підкреслює своє небажання вказувати читачам на причини явищі. Він воинствующе фактографичен у своїй манері листа. Об’єктивізм Хемингуэя помстився йому в романі “И сходить сонце”: незважаючи на всі запевнення автора про його небажання оспівувати “загублене покоління”, ця книга була сприйнята й сприймається зараз як приклад літератури “загубленого покоління”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)