Епифанские шлюзи (переказ)
Англійський інженер Вільям Перрі, щедро нагороджений російським царем Петром за старанність в улаштуванні шлюзів на річці Воронеж, листом кличе в Росію свого брата Бертрана для виконання нового царського задуму – створення суцільного суднового ходу між Доном і Окою. Чекають великі шлюзові і канальні роботи, для прожектерства яких і пообіцяв Вільям царя закликати брата, тому що “сам втомився, і серце ссохлось, і розум гасне”.
Навесні 1709 р. припливає в Санкт-Петербург Бертран Перрі. Йому йде тридцять четвертий рік, але похмуре, скорботне
Тиждень Бертран знайомиться з вишукувальними документами, складеними знаючими людьми: французьким інженером Трузсоном і польським техніком Ціцкевскім. На підставі цих досліджень він півроку працює над прожектом та планами робіт, зачарований великим задумом Петра. У липні документи докладені царя, який їх схвалює і видає Бертрану нагороду в тисячу п’ятсот рублів сріблом і засновує платню надалі по тисячі рублів кожен місяць. Крім того, Бертрану дані права генерала з підпорядкуванням лише царя та головнокомандувачу, а намісникам і воєводам дав указ надавати повне воспособленіе головному інженеру – всім, чого він не зажадає. Давши Бертрану всі права, цар Петро нагадує і про те, що він уміє не тільки дякувати, а й карати супротівщіков царської волі.
Бертран разом з п’ятьма німецькими інженерами і десятьма писарів відправляється в місто Єпіфань, в саму середину майбутніх робіт. Від’їзд затьмарений листом з Ньюкестл. Мері дорікає його в жорстокості – заради золота він поплив в далеку землю і знищив його любов. І вона віддала перевагу іншого – Томаса, і вже дитина тривожиться під її серцем. Не пам’ятаючи розуму, Бертран Перрі тричі підряд читає лист і стискає зубами трубку так, що з ясен ллється кров. “Скінчено, друзі… Кров скінчилася, а ясна заростуть. Давайте їхати в Єпіфань! “- Оволодівши собою, говорить він попутників.
Вони довго їдуть по Посольській дорозі – через Москву, через гучні простору з багатою і стриманою природою, і зустрічний вітер видуває горі з грудей Бертрана. Робота починається відразу, лише в ній Бертран виходить енергією своєї душі – і підручні прозивають його каторжних командиром. Восени приїжджає в Єпіфань Петро і залишається незадоволений тим, що роботи йдуть повільно. Дійсно, як ні жорстоким Перрі, мужики ховалися від повинності, а місцеве зле начальство наживалося на здирництві та нарахування з казни. Петро проводить дізнання, воєводу б’ють батогом і засилають до Москви для додаткового слідства, де той вмирає.
За від’їзді Петра інша біда знаходить на Епифанские роботи. Не тільки хворіють і вмирають балтійські майстра і техніки-німці, але також і біжать по таємних дорогах на батьківщину, а без них мужики і зовсім цілими слободами не виїжджають на повинність. Під страхом смертної кари наказує Бертран Перрі не пропускати ніде іноземців у зворотну дорогу, але й цим не виходить усікти яке чинять зло.
Бертран розуміє, що даремно почав таким штурмом роботи. Треба було дати народу притерпітися до праці, а зараз засів в людях страх від “непосильний” … Новий воєвода перехоплює чолобитні до царя і пояснює Бертрану, що тутешній народ – бешкетник і неслуха і норовить тільки доноси складати, а не працювати. Бертран відчуває, що і новий воєвода – не краще колишнього. Він шле Петру рапорт з описом всієї історії робіт. Цар оголошує Епифанские воєводство на військовому положенні, надсилає нового воєводу, а й загрожує Бертрану Перрі розправою за недбайливу роботу: “Що ти британець – втіхою тобі не станеться”.
Отримує Бертран лист і від Мері. Вона пише, що помер її первісток, що чоловік став зовсім чужим і що вона пам’ятає Бертрана, розуміючи мужність і скромність його натури. Бертран не відповідає Мері.
Весна видається недружні, і русла річок не заповнюються водою до потрібного рівня. Виявляється, той рік, коли проводилися вишукування, був надзвичайно рясним на воду, а для звичайного року розрахунки невірні. Для накачування води в канали Бертран віддає наказ розширити виявлений підводний криницю на Іван-озері. Але при роботах руйнується вододержащій глинистий пласт, і вода ще більше зменшується.
Запеклими свої серця Бертрана. Він втратив батьківщину, Мері, сподіваючись у роботі знайти заспокоєння, але і тут його наздоганяє безжалісний удар долі. Він знає, що не вибереться живим з цих просторів і не побачить більше рідної Ньюкестл. Але роботи тривають.
Через рік на випробування шлюзів і каналів прибуває комісія на чолі з тим самим Трузсоном, з вишукувань якого і робився прожект робіт. Пущена по каналах вода піднімається так незначно, що в інших місцях і пліт не може пройти, не те що корабель. “Що води мало буде, про те всі баби в Єпіфаній ще рік тому знали, тому всі жителі і на роботу дивилися як на царську гру і іноземну затію…” Комісія робить висновок: витрати і праці вважати марними.
Перрі не намагається довести свою невинність. Він блукає в степу, а вечорами читає англійські романи про любов. Німці-інженери тікають, рятуючись від царського покарання. Через два місяці Петро присилає кур’єра з повідомленням: Бертрана Перрі, як державного злочинця, гнати пішоходом до Москви зі стражниками. Дорога виявляється так далека, що Перрі забуває, куди його ведуть, і хоче, щоб уже скоріше довели й убили.
Бертран сидить в баштовій в’язниці Кремля і спостерігає у вузьке вікно, як на небі горять у своїй висоті і беззаконні зірки. Він прокидається від людей, що стоять над ним. Це дяк, який читає вирок, і величезний кат-садист без сокири. Більше години, скрегочучи та сопучи, кат виходить насилля над згасаючої життям Бертрана Перрі. Пахне духами лист з Англії, яке приходить в Єпіфань на ім’я мерця, воєвода Салтиков кладе від гріха за божницю – на вічне поселення павукам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)