Емма Бовари – героїня роману Г. Флобера “Мадам Бовари”
Реальний прототип – Дельфіна Справ-мар, дружина лікаря з міста Ри біля Руана, що вмерла у віці 26 років, отруївшись миш’яком. Втім, сам письменник запевняв, що “всі діючі особи його книги – вигадані”. Тема жінки, що нудьгує в шлюбі й виявляє “романтичні” прагнення, виникає в раннім оповіданні Флобера “Пристрасть і чеснота” (1837), потім у першому романі, названому “Виховання почуттів”.
Серед літературних прообразів Э. Б. називають героїнь Жорж Санд, найчастіше Індіану. Э. Б.- класична романтична героїня, що взискует
Час від часу вона вживає спроби знайти шуканий ідеал у реальному існуванні, настільки далекому божественних крас, що з’явилися їй на сторінках Вальтера Скотта, Ламартина й інших романтичних авторів. Образ уявлюваного миру, літературні й релігійні примари якого так ваблять панянку Руо (всі ці “коханці,
Однак і дійсність дана в романі в досить непривабливому виді, у всякому разі така соціальна реальність провінції, де розвертається Драма Э. Б. (“Уважають, що я закоханий у реальне, а тим часом я ненавиджу його; тільки з ненависті до реалізму я узявся за цей роман”,- пише Флобер, пояснюючи свій задум “відтворити сірі кольори цвілого існування мокриць” і історію жінки, чиї “почуття і поетичність фальшиві”.)
Таким чином, якщо вірити авторові, що багаторазово прокоментував свій утвір, перед читачами – оповідання про безпросвітну “прозі життя” і про безпомічну, вульгарну спробу звільнитися від її тиску, протиставивши останньому “костюмовану” любовну інтригу й надуманий ідеал. Э. Б. легко обвинувачувати, що звичайно й роблять критики, посилаючись на самого Флобера
У той же час її образ – один з деяких жіночих характерів у світовій літературі, здатних викликати настільки суперечливі думки: Бодлер писав про недосяжну висоту душі Э. Б. і захоплювався її “близькістю до ідеалу людяності”; наш співвітчизник Б. Г. Реизов знаходить в Э. Б. “фаустовское занепокоєння” і навіть бачить “шляхи, що ведуть від Прометея й Каїна до Емми Бовари”. Спроби прочитати образ, не ігноруючи суперечливі властивості героїні, привели до визнання в неї “перекрученої свідомості” і “живий, страждаючої” душі, “відкритому й нашому глузуванню й нашому жалю одночасно” (А. В. Карельський).
Спадкоємиця “смішних жеманниц” і пана Журдена, створених Мольером, героїня Флобера сміху не викликає. Досить цікаві її портрети, яких так багато в книзі. Можна говорити про гру з ракурсами сприйняття, що вживає автор, те малюючи гарну жінку під поглядом піднесеного й рівненського Шарля, те описуючи млосні пози Э. Б., її погляд і туалет такими, якими вони бачаться Родольфу, те виявляючи її відбиття в очах юного Леона. Але в пам’яті читача запам’ятовується образ героїні, здатний викликати не стільки замилування, скільки здивованість цієї претензійної дружини провінційного лікаря: чорні волосся, кільцями падаючі нижче колін, біла шкіра на пурпурному тлі, бліде, як полотно, особа з величезними очами, опущені куточки губ. Шляхетна монументальність вигляду Э. Б. служить її характеристиці не менш, ніж опис її “падінь”, перелік її помилок і боргів. Э. Б., по визнанню простодушного Шарля, що впало жертвою долі, і впрямь може здатися античною героїнею, що чудом відродилася у французькій провінції, щоб сповна довідатися масштаб діянь, якими живе нове суспільство
“Нерозмірність” Э. Б. миру, у якому вона народилася й зважилася протиставити “закони серця” моці “миру без богів”, втілена насамперед у зовнішності флоберовской героїні, – один з мотивів, що супроводжують образ на всьому протязі його розвитку. Цей мотив виконує свого роду “фундаментальну” функцію, заважаючи поставитися до історії мадам як до вульгарного життєвого епізоду, героїня якого гідна бридливого жалю або в крайньому випадку обережного співчуття
“Античний комплекс” образа Э. Б., що вміщає її бунтарство проти соціуму (Антигонів), заборонні ірраціональні страсті, що ведуть до щиросердечного розпаду (Федра) і самогубству, зрозуміло, не може беззастережно возвеличити й виправдати мадам Бовари, як не може до кінця й пояснити. Безсумнівна її “провина” – у глибокій неорганічності, зарозумілому презирстві до того непоказного вигляду “світової таємниці”, що виявлений їй у зворушливій і, незважаючи на скромне обличчя, дуже духовної любові Шарля, у минулому майже непоміченим народженні дочки. Провина її й лихо в глибоко властивій людині звичаї більше довіряти вже один раз “сформульованому”, чим прагнути побачити розлиту у світі гармонію власним духовним зусиллям. Так, Э. Б. зачаровано спостерігає “у бляклих тонах написані картини, на яких ми бачимо пальми й відразу поруч – їли, праворуч – тигра, ліворуч – лева, удалині татарський мінарет, на передньому плані – руїни древнього Рима… в обрамленні незайманого, ретельно підметеного лісу”. Цей образ насильницької гармонії, що поневолила свідомість героїні, – воістину те, що тепер називається “кичем”, із властивому цьому явищу агресивною й простодушною переконаністю, що краса завжди “готова до вживання”, що всі символи й знаки приховують за собою доступну й легко засвоювану реальність
“Утопія” Э. Б. і її катастрофа навряд чи мають потребу в розвінчанні. Знаменита фраза Флобера: “Мадам Бовари – це я” – здатна зупинити аматора бичувати літературних героїв. У той же час “кичевое свідомість” героїні роману – проблема для критиків, що дотепер бідує в дозволі. Можливо, вся справа в “невір’ї” Э. Б., що заважає прийти до гармонії з “наявним буттям”, може бути, проблема в “чоловічій природі”, що пручається тривалим, виснажливим страстям, про що також писали дослідники роману
Очевидно одне: невірна й марнотратна дружина ионвильского доктори, схильна до гарних поз мрійниця про незбутній належить до самим “захоплюючої” і “нищівне серце” літературним героїням
Образ Э. Б. увійшов у світову культуру як одне з найбільш точних і вичерпних висловлень про проблему жінки й соціуму. Риси Э. Б. можна знайти в багатьох жагучих і занепалих героїнях наступних часів, серед яких Ганна Каренина й навіть чеховська Стрибуха
(2 votes, average: 5.00 out of 5)