ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ МОТИВИ В РОМАНІ ВАЛЕР’ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО “МІСТО”
ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ МОТИВИ В РОМАНІ ВАЛЕР’ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО “МІСТО”
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Творчий шлях В. Підмогильного.
II. Роздуми над феноменом людського буття в романі В. Підмогильного “Місто”.
III. Актуальність проблем роману В. Підмогильного “Місто” у сучасному українському суспільстві.
Варіант 2
I. “Чому людина не має сили виправляти позад себе подій?”
II. ” …свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту” – образ головного героя роману “Місто” Степана Радченка.
III.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Спочатку В. Підмогильний задумував “Місто” як кінокомедію: “Свій роман “Місто” я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіносценарієм, і то комедією. Головним стимулом до написання такого сценарію був переїзд до Управи ВУФК з Харкова до Києва і та кінолихоманка, що почалася у зв’язку з цим серед київських письменників… Кінокомедію я допровадив до четвертої частини і побачив
Книжка побачила світ у квітні 1928 року і відразу ж отримала схвальну рецензію: “Роман читається легко. Мова барвиста й запашна”. Твір знайшов свого читача. Але на початку 1930 року роман було видано у Москві в перекладі російською мовою. І невдовзі газета “Правда” відгукнулася рецензією, у якій зазначалося, що “Город Підмогильного – город люмпенпролетаріата. Книга Підмогильного – книга упадочническая”. Після цілої низки розгромних відгуків роман був заборонений, а сам письменник 11 січня 1935 року визнав, що належав до “групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії”.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Дар правдивого спостереження життя, вміння заражати читача своїми настроями, тримати його увагу напруженою протягом усього оповідання – становлять невід’ємну властивість творчості Валер’яна Підмогильного.
Ю. Клен
Свої серця нам виривали,
Чужі тесали нам хрести.
О. Олесь
Життя страшне своєю невпинністю…
В. Підмогильний
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
Прощання Степана Радченка із селом: “Його село, те, що Степан покинув, теж стояло на березі, і зараз він несвідомо шукав спорідненості між своїм та цим селом, що випадково трапилось йому на великій путі. І радісно почував, що ця кревність єсть і що в ці хати, які в свої покинуті, він би зайшов господарем. З жалем дивився, як тане воно, одсуваючись за кожним рухом машин, і от пасмо гидкого диму сховало його зовсім “.
Ліричний відступ – міркування про людське призначення: “Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його теренах – воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно – той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувшись до жертви свій золочений монокль. На руїнах землетрусу вмить виростають курені для живих, що з музикою кинули подушених у землю, домовини проростають травою, і жалібні серпанки спадають з облич, що давно вже прагнуть посміхнутись”.
“Поцілунок” підкореному місту: “Не чекаючи ліфта, хлопець притьмом збіг на шостий поверх, і до кімнати ввійшовши, розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягло йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці. Він завмер від власного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив у них зачудований поцілунок. Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей”.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Екзистенціалізм (від лат. exsistentia – існування) – літературна течія, що сформувалася в першій половині XX ст. у Франції. Екзистенція передує есенції – це був головний постулат екзестенціалізму. Письменники-екзистенціалісти прагнули збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя.
Серед визначальних рис екзистенціалізму можна назвати такі: напруженість переживання кризи цивілізації XX ст.; наміри подолати одвічний трагізм смертного людського через світоглядні установки особистості, яка морально “випала” зі звичного соціуму й покинута самотня серед ворожого світу; свобода як вища життєва цінність.
В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, у поезії представників “нью-йоркської групи”, у ліриці В. Стуса. Часто межі екзистенціалізму як світоглядної структури є досить примарними, а зарахування до нього окремих митців – суперечливим.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
“Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників 20-30-х рр. я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав – Валер’яна Підмогильного”.
Ю. Смолич
“Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник вивів людину, у якій постійно борються добро і зло, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на переступ, не страждатиме й від людських жертв, і разом – це нординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе і навколишній світ”.
В. Мельник
“У романі “Місто” нема експресіоністичного відчаю і напруги попередніх творів Підмогильного, які здаються нам більш сильними й оригінальними. Роман змальовує…молодого українського селюка, що завойовує місто Київ. Читаючи цей твір, ще раз переконуємось, на головному герої Степанові Радченкові, що в радянському “соціалістичному” місті зникають ліпші і розвиваються гірші прикмети сільської натури. Підмогильний, одначе, не піднімає цей епохальний матеріял і тему до рівня адекватного мистецького образу і проблеми; навпаки, він затушковує їх, підносячи в кінці роману на якусь вершину образ Радченка”.
Ю. Лавріненко
ПРИКЛАД ТВОРУ
Активне творче життя В. Підмогильного тривало лише п’ятнадцять років. Результатом його стала ціла низка творів, у яких піднімалися актуальні проблеми українського суспільства початку XX ст. Твори В. Підмогильного розмаїті за тематикою, але провідною в роздумах митця була проблема людини і революції.
Хочеться наголосити на тому, що, формулюючи цю тему в творчості В. Підмогильного, на першу позицію слід поставити саме людину, а не революцію. Письменника цікавить насамперед особистість, якій доводиться будувати життя в неспокійних умовах. Революція завжди означає кардинальні зміни у суспільстві. В. Підмогильний на свої очі бачив, як ці зміни впливають на життя людей. Мабуть, тому героями його творів стають вихідці з народу, частіше селяни. Так, у повісті “Остап Шаптала” головний герой – виходець із села. Він здобуває освіту, отримує роботу, але все одно почуває себе незатишно в атмосфері байдужості. Місто – це специфічна форма існування людини. У ньому діють інші правила, яких не кожен може дотримуватися. Один із дослідників творчості В. Підмогильного, В. Юноша, підкреслював, що письменник знаходиться “на варті страждання”, навіть особистого страждання, а не радості людини… Він не одвертає свого лиця від неправди, якою вона сумною, нерадісною та невтішною не здавалася б йому”.
Дійсно, провідним для В. Підмогильного було прагнення відчувати стан і рухи людської душі. Його герой знаходиться у болісних пошуках самого себе, гостро осмислює навколишній світ, хоче пізнати глибину свого єства і відчути себе органічною часткою великої системи буття. Такі думки панують в голові героя роману В. Підмогильного “Місто”.
Сільський юнак Степан Радченко приїздить до Києва, щоби вступити до технічного вузу. По закінченні навчання він має наміри повернутися в рідне село з новими знаннями. Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу і пуп землі: “Здавалось, далі пливти нема куди “. Під Степановим ногами тільки чиста вода. Проте як не згадати легенду про апостола Андрія, який прийшов на київські гори тим самим шляхом. Завоювання потребує часу.
Потрапивши в нове середовище, Радченко поступово втягується в нього, стає виразником і захисником того, проти чого ще так недавно виступав. Згодом, навчаючись у технічному вузі, він захоплюється літературним життям, стає письменником, входить до кола критиків.
Із змінами умов життя героя відбуваються і зміни у його душевному стані. Він постійно вагається між добром і злом, і все частіше відчуває себе здатним переступити через власне сумління, моральні принципи заради поставленої мети. Може, навіть принести в жертву людину і від цього ніскільки не страждає. Степан починає дивитися на світ і людські стосунки тверезо, часом виражає своє скептичне ставлення.
Пройшовши через усі зваби і брудні кола міста, Степан Радченко підкорює його. Він має силу волі, твердий характер, і тепер відчуває, що перед ним лежить хоч і ворог, але ворог подоланий. Це місто тепер покірне.
Степан Радченко вірив, що із приходом у місто молоді, нової сили, зміниться не лише воно саме, але й життя усієї української держави. Проте він не усвідомлював, що зміна способу життя людини впливає на її світогляд, перебудовує систему морально-ціннісних установок. Місто стає пасткою для людини, яка хоч на мить завагається у виборі між Добром і Злом. Зваби міста відривають людину від тисячолітнього досвіду предків, чи не тому Степан Радченко починає розуміти, що став перекотиполем?
Зрозуміло, що потрактування проблеми села і міста в такому ключі не відповідало офіційній лінії партії. На той час ця тема була надійною ідеологічною зброєю, оскільки в літературі показувалася лише “неоцінима допомога пролетарського міста селу”, при цьому психологічні проблеми простої людини заміщувалися інтересами класу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)