Екзистенціалізм і його місце у французькій літературі середини XX століття
Ідейна проблематика й особливості її відбиття в добутках екзистенціалістів. Екзистенціалізм (від позднелат. existentia – існування) – літературна течія XX сторіччя, що виявляє з достатньою виразністю, головним чином, у Франції напередодні, під час і відразу після Другої світової війни. Екзистенціалізм був представлений тут письменниками, що виступали одночасно і як філософи-екзистенціалісти. Це Г. Марсель, Ж. П. Сартр, А. Камю.
У літературі екзистенціалізму людина, що потрапила в трагічну, “прикордонну” ситуацію повинен “вибрати”
Екзистенціалізм у прозі придбав досконалість у Франції до й після другої світової війни в добутках Ж.-П. Сартра й А. Камю. Крім них екзистенціалізм дав літературі А. Мальро й С. де Бовуар, Г. Марселя й Ж. Ануя, а також іспанця М. де Унамуно, американця Дж. Болдуина, англійця У. Голдинга й ін. Щоб робити життя, затверджують екзистенціалісти, треба насамперед неї бачити. Бачити, що у світі немає й не може бути ніякої надії. Людина повинен усвідомити, що він живе тільки сьогодні й ніякого завтра, ніякого майбутнього в нього немає. Якщо воно й буде, то вже не в нього, а в тих, хто прийде слідом за ним, але для них це Майбутнє стане лише сьогоденням. Тому треба жити в сьогоденні, жити сьогоденням, діяти в сьогоденні. Всі розмови про “прекрасне майбутнє” – це химера
Турботою про майбутнє людин може жити лише до зустрічі з абсурдом. Тільки абсурд кладе кінець самим чудовим, а тому й самим небезпечним ілюзіям і оманам. Він учить людину дивитися на мир відкритими очами, не упокорюючись і не покоряючись долі. Екзистенціалізм надзвичайно широко поширився завдяки французьким письменникам, що перекладали філософські поняття на доступний усьому Мова художньої літератури
У Франції філософія за традицією воліла оформлятися эстетически, говорити мовою мистецтва. “Хочете філософствувати – пишіть романи”, – рекомендував співвітчизникам Альбер Камю. Екзистенціалізм ставив філософію на грань мистецтва, оскільки предметом філософствування робив індивідуальна й конкретне, особистість і її вибір. Французький “літературний екзистенціалізм” особливо підтверджував, що взагалі екзистенціалізм не стільки система понять, скільки вираження певного настрою, переживання буття у світі, де “усе дозволено”, і вибір відповідного поводження. Саме письменник став вищим авторитетом для французьких екзистенціалістів. Достоєвський писав, що “якщо Бога ні, те все дозволено”. Це припущення деяких з його героїв, людей “підпільних” (“Записки з підпілля”) – вихідний пункт екзистенціалізму