Духовний пошук героїв В. М. Шукшина

Не набагато більше десяти років продолжалась творча діяльність В. Шукшина, але зробленого їм вистачило б іншому на целую життя. Він почав з оповідань про земляків. Нехитрих і безискусственних. Він чуйно вловив соціальні зміни в сучасної действительности, духовні настрої свого часу. Глибинною напруженістю отличается оповідання “У профіль і анфас”.

Терзають сумніву Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе й працює: “А я не знаю, для чого я працюю… ” Віра в гуманні початки життя, віра в сили людини,

можливість здобути перемогу над злом спонукала В. Шукшина написати такі оповідання, як “Калуза” і “Образа”. В основі сюжетів до болю пізнавана ситуація. В “Калузе” – не побажала дати пропуск, не пропустила до хворого, обійшлася грубо із человекому літня вже жінка-вахтерша.

Тим часом на очах у нього були пропущені ті, хто сунув рублевку або плитку шоколаду в кишеню її грязноватого халата. Явна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці расрозповіді звучать тяжкі, як подих, слова: “Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня… страшно й огидно стало жити, не можу зібрати

воєдино думки, не можу довести собі, що це дріб’язок. Рука трясеться, душу трясеться, думаю: “Так отчого ж така свідома, такая в нас осмислена зліст-те?..

Що з нами відбувається?”” Схожа ситуація й в оповіданні “Обітак”. “Що таке діється з людьми? ” – вопрошает Сашка Єрмолаєв, головний герой “Образи”. Повсякденні життєві зіткнення викликають у героях острую реакцію, підводять до критичних міркувань про природу человеческого хамства, байдужості, про человеческой життя взагалі.

В оповіданнях В. Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення действительности, встають питання про сенс життя, про добро й зло, про душ человечесякий. От герой оповідання “Вірую! ” Макцим Яриков.

Налягла якась особлива туга на нього, сорокалітнього, злого на роботу мужика. Не може Макцим сказати, що з ним відбувається. Чувствует – болить душу. Але як объяснитка – чому? Ненавидить він тих “людей, у яких душі немає або вона погана”.

Думає, болісно размишляет герой: а навіщо всі? Навіщо живе він і люди довкола нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиним приїхав “самий натуральний” піп, і пішов до нього довідатися: “У віруючих болить чи душу ні?

” І виявляється, що цьому попові “ніщо людське не далеке”, а ім’я Бога, у який він вірить, – Життя. “Ти прийшов довідатися, у що вірити? Ти правільно догадався, у віруючого душу не болить. Але в що вірити?

Вір у Життя”. Не завжди герої можуть відповісти на сложние питання, але вже саме це стремление знайти, докопатися до суті, зрозуміти несе в собі зерна духовності. В. Шукшин неодноразово змушує свого героя критично глянути на себе, на власне життя, на її моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформований, узятий у момент щиросердечної напруги, зрушення, надламу. Така “Калина червона” – оповідання про трагічну долю Єгора Прокудина.

У ньому є все, що здатно викликати й гнів, і сострадание, і гіркий роздум про не склавшишийся життя, про моральні сили, що не одержали розумного применения… Випробувавши відторгнення й одиночество, герой повести повернувся до людей, до життя… У праці й приязні близьких, здавалося б, знайдена життєва опора й перспектива морального исцеления.

Однак доля Єгора трагична. “І лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку… Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне”. Прояву жорстокості й сваволі, свавілля й черствості людей визивают образу й біль письменника. Пройшло вже більше тридцяти років, як пішов від нас російський письменник Василь Макарович Шукшин.

Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його произведения викликають жваві суперечки, наукові дискусії, ім’я Шукшина з літератури переходить влегенду.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Духовний пошук героїв В. М. Шукшина